Цими днями виповнюється рік відтоді, як українські військові, знищивши безліч російських найманців, після 242 днів героїчної оборони і безперервних боїв покинули руїни Донецького аеропорту.
Оборона від російсько-терористичних військ летовища, побудованого Україною до Євро-2012, розпочалася 26 травня 2014 року і тривала до 22 січня 2015-го – 242 дні, довше, ніж більшість оборонних операцій німецько-радянської війни, якими так несамовито пишається ідейний наслідувач гітлерівського Райху – путінська Росія.
22 січня, коли останній український вояк залишав будівлю ДАП, від надсучасного летовища залишилися лише груди обгорілого бетону – захищати вже було нічого, та й ні для чого.
Багато хто тоді говорив, що аеропорт треба було залишити значно раніше, мовляв жодного тактичного чи стратегічного сенсу так довго обороняти вщент зруйнований об’єкт не було. З формальної точки зору вони були цілком праві, але Донецький аеропорт став для України не просто місцем, звідки злітають літаки, а новими Жовтими водами, Корсунем і Крутами. Уже за рік по відступу з аеропорту це відчувається особливо гостро. Можна, звісно, вкотре повторити, що ДАП – це символ незламного козацького духу, жертовності та самовідданості, але в цих словах забагато непотрібного заїждженого пафосу.
Насправді оборона Донецького аеропорту довела лише одне – Донецьк – це Україна, і нею залишиться, яких би ново- чи малоросій, ДНР чи ЛНР не вигадали у Кремлі. За чуже так не б’ються…