25 жовтня 1657 року Генеральна Військова Рада у Корсуні обрала гетьманом України Івана Виговського – того, кому судилося перемогти московських окупантів і викинути їх за межі України. Корсунський полковник Григорій Гуляницький став правою рукою гетьмана, очоливши фактично «гвардію» козацького війська…
Під час Визвольної війни Гуляницький, за дорученням гетьмана Хмельницького, двічі очолював українське посольство до Москви: у 1649 та 1654 роках. Та пізніше, побачивши, як “братня” Москва ставиться до виконання Договору з Україною, став її заклятим ворогом. Після того, як 1658 року Москва відкрито підтримала українську опозицію гетьманові Виговському, царський уряд перейшов від підбурювання громадянської війни в Україні до відкритого збройного вторгнення російських військ. Армія воєводи Ромодановського захопила ряд міст України, по-звірячому розправившись не тільки з прихильниками гетьмана, а й зі звичайним мирним населенням. Літописець того часу так згадує прихід московита Ромодановського в Конотоп: “Він зустрів процесію громадян міста, перехрестився перед ними по-християнськи, але пограбував місто і його мешканців по-татарськи…” Така поведінка московської армії тільки додавала прихильників гетьманові Виговському та їхнього бажання вигнати зайд із України. Росія ж у відповідь розширила військове вторгнення: навесні 1659 року на допомогу військам Ромодановського вирушила армія князя Трубецького…
Бої загонів Гуляницького проти росіян були абсолютно успішними: він відбив у московитів Лубни, Гадяч, а потім і Конотоп. Після цього, з 21 квітня по 29 червня, цілих 70 днів, 4 тисячі його козаків утримували Конотоп, відбиваючи численні атаки 150-тисячного війська Трубецького, що оточило місто. На пропозицію зрадити гетьману й Україні, Гуляницький гнівно відповів, що росіяни в Україні “многі міста випалили і висікли, краще бути у турка, ніж у москалів…” І додав, що повірить у мирні наміри Москви тільки тоді, коли вона прибере свої війська геть з української землі…
У червні козаки, керовані Іваном Виговським та братом Григорія Гуляницького Степаном, повністю розбили під Конотопом 30-тисячний кавалерійський корпус Пожарського. Почувши про цю поразку, Ромодановський покинув мрії про взяття Конотопа й почав поспішний відступ з України. Його наздогнали козаки Григорія Гуляницького: несподіваний удар дав українцям багаті трофеї – артилерію, скарбницю, обоз і безславно втрачені росіянами знамена. Сам князь Трубецькой ледь не загинув і був двічі поранений. Козаки переслідували недобитків аж до самого кордону з Московщиною.
“Цвіт московської кінноти, що відбув щасливі походи 1654 і 1655 років, загинув за один день, і вже ніколи після того цар московський не був у змозі вивести в поле такого блискучого війська. У жалібній одежі вийшов цар Олексій Михайлович до народу, й жах охопив Москву…” Так описував реакцію на звістку про поразку під Конотопом від українських козаків російський історик Соловйов.
На жаль, результатами тієї перемоги Україна не скористалася і остаточно вільною не стала…
Пізніше, вже за часів гетьманування Тетері, Гуляницький побував з посольством у Варшаві, переконав польський сейм і короля у необхідності походу на Лівобережну Україну, щоб визволити її від Москви. У 1663-1664 роках цей похід таки відбувся, Гуляницький зі своїми козаками був у армії Тетері та Яна Казимира. Та того ж таки 1664 року, за звинуваченням лютого ненависника козаків, польського коронного гетьмана Чарнецького, Гуляницького заарештували й кинули до пруської фортеці Мальборк. Там він був в ув’язненні цілих три роки – водночас із Юрієм Хмельницьким та київським митрополитом Тукальським. Після звільнення продовжив боротьбу проти московської влади в Україні та 1679 року його звинуватили у «зраді польському королю» і стратили…
Російська імперська, а потім радянська історіографія старалася знищити навіть пам’ять про тих, хто разом з Іваном Виговським повстав проти чужоземного гніту, за волю своєї країни. Та в новій Україні настав час шанувати своїх героїв.
Рішенням Луцької міськради від 1 червня 2013 року вулицю Радгоспну в обласному центрі Волині перейменовано на честь уродженця Корсуня Григорія Гуляницького. На рідній Черкащині славетного козацького полковника досі не вшановано належним чином…
Олександр БРАВАДА, малюнок Юрія ЖУРАВЛЯ
