Слова священика з Черкас завадили Хмельницькому об’єднати Україну з Московською державою ще за 4 роки до Переяславської ради…
В осінь літа Божого 1649-го Україна входила з першою серйозною перемогою – до волі, здавалося, рукою дотягнутися можна було…
Зборівський договір, підписаний польським королем Яном ІІ Казимиром, силою української зброї легалізував самоврядність козаків – починалася недовга епоха державного утворення, відомого як Гетьманщина. Згідно з першим пунктом договору, український народ визнавався як такий, що “з віків вільний, самостійний і не завойований”. Вже наступного, 1650 року до Чигирина, гетьманської столиці, потягнулися валки іноземних послів з обозами, повними дарів – дуже вже державам-сусідкам хотілося мати вплив на нашу землю…
Першими до чигиринської резиденції гетьмана прибули турки, росіяни і ті ж таки поляки, які мали сподівання на те, що Хмельницький не рватиме остаточно з Річчю Посполитою. Кажуть, гетьман не поспішав приймати послів, тож московський князь Василій Бутурлін, турецький паша Узук Амій і польський канцлер Любомирський мали час пометушитися, намагаючись першими потрапити на високий прийом у Чигирині. Зрештою отримали шанс вклонитися українському гетьманові усі одночасно. Літописці описують дари, які поляки, московіти і турки складали до ніг Хмельницького: дорогоцінна зброя, золото, розкішний одяг. Подарунки поляків були вкриті килимами, турецькі – папером і шовками, а московські – рогожею, плетивом із кори-лика, з якого по всій Росії робили кошики (на відміну від українських лозових) та плели з того деревного лика собі постоли (на відміну від козацьких шкіряних чобіт). Гетьман ще не знав, що те, у що були запаковані ці дари, зможе збурити думку козаків і відкинути його прагнення заручитися військовим союзом з Москвою на цілих чотири роки…
У державах, з яких прибули візитери, правили сатрапи-самодержці. Натомість у гетьманській державі панувала демократія, тож роздивитися дари і послухати улесливі промови прохачів скликали козацьку раду – по троє старшин і четверо козаків від кожного полку. Гетьман тяжів до союзу з Москвою, та проти цього категорично була більшість козаків на чолі з легендарним Іваном Богуном. У їхніх виступах лунала відраза до системи царату, де навіть “бояри московські титулуються рабами царськими, а посполиті вважаються кріпаками, наче не від одного народу походять, а накуплені з бранців та невільників”. Гетьман ще міг щось проти того заперечувати, аж поки не виступив православний священик із Черкас – протопоп Федір Гурський, знаменитий красномовець і богослов, речник українського духовенства. Показавши на дари послів, він гучно промовив: “Дари ці знаменують майбутнє народу, ними звабленого – чим вони покриті, тим і народ наш покриється. Дари московські покриті рогожею, то й народ наш, живучи з ними, буде доведений до такої бідності, що вбереться і він в рогожі. Ці висновки суть вірні і більш правдиві, ніж усі оракули світу!”
Ці слова черкащанина збурили козаків-делегатів, які дружно заявили, що визволившись із неволі польської, вони не збираються до неволі московської: “Ліпше нам бути у безперервних війнах за свободу, ніж накладати на себе нові ланцюги рабства і неволі! Та і кому із сусідніх народів можна довіритися без жаху й трепету?” Гетьман Богдан Хмельницький поспішив запевнити козаків, що жодному з послів він не має наміру давати ніяких обіцянок. На тому, власне, й завершилася Чигиринська рада, а послів гетьман спровадив додому, попередньо вручивши їм дари-відповіді, запевнивши у дружньому ставленні до всіх народів, які не сунуть носа в українські справи, й пообіцявши, що до питання того, з ким дружити, повернеться після того, як “пройде у народу перший осоружний до чужих протекцій жар, породжений обридливим тиранським над ним правлінням”.
Як відомо, 1654 року в Переяславі таки було підписано угоду про московсько-український союз. Та й тоді скласти присягу цареві відмовилися Уманський, Кропивнянський та ще декілька полків Гетьманщини, а також Запорозька Січ. Навідріз відмовилися від московського протекторату і такі знамениті полковники, отамани й старшини, як Іван Сірко, Петро Дорошенко, Іван Богун, Осип Глух, Григорій Гуляницький, Михайло Ханенко та інші. Не присягало й українське духовенство на чолі з митрополитом Косовим, зокрема і черкащанин Федір Гурський, чия полум’яна промова у Чигирині на чотири роки віддалила Україну від “московської рогожі”…
Вже за наступного після Хмельницького гетьмана Івана Виговського, козаки погнали зі своєї землі московитів, чию вовчу натуру розгледіли через овечі шкури…
Олександр БРАВАДА, малюнок Олексія МІЩЕНКА
При підготовці матеріалу використано “Історію русів, твору Георгія Кониського, Архієпископа Білоруського”
