Олег Островський
Євген Войцехівський (позивний «Чех») – один з найславетніших бійців батальйону «Айдар», який загинув торік улітку в Щасті на Луганщині. Він був чудовим воїном, снайпером і командиром штурмового підрозділу «Холодний Яр». А ще – моїм другом і бойовим побратимом…
Усі нагороди знайшли Женю лише після його загибелі – на жаль, так часто буває, коли заслуги людини усвідомлюють занадто пізно. У рідній черкаській Смілі ростуть сини Войцехівського – малі, але затяті козарлюги, які не мають наміру прощати ворогам, які вбили їхнього батька. Днями родина Войцехівського передала до музею гімназії, де він навчався, відзнаки загиблого героя. Поміж них – «Залізний Хрест Заслуги» Світової Управи Спілки української молоді на еміграції (СУМ). Знаково те, що смілянин Євген Войцехівський став другою у світі людиною, нагородженою цією високою нагородою. «Залізним Хрестом Заслуги» за номером першим ще в 2001 році було нагороджено Івана Скалу (позивний «Ясь») – американського поліцейського українського походження, який загинув, рятуючи потерпілих від теракту у всесвітньому торговому центрі Нью-Йорку. Вони загинули практичному в одному віці: «Чех» у 35, а «Ясь» – у 36 років…
Ілля Ідель з Червоної Слободи був ще молодшим – він загинув у 25. У нашому з ним «Айдарі», розкиданому по кількох точках базування на Луганщині, нам не довелося воювати поруч. Але якось я випадково зустрівся з ним, розговорилися і я з подивом дізнався, що Ілля був учнем Червонослобідської школи якраз тоді, коли я в ній учителював…
Зараз начебто й «мир» – в усякому разі, на Сході – відносне затишшя. Проте від того наша з вами відповідальність перед пам’яттю полеглих за Волю України, перед їхніми родинами і перед земляками стає лише більшою.
Знаєте, м’яко кажучи дивно бачити дикі хащі й бур’яни у селах Черкащини після того, як бачив практично ідеально прибрану (під обстрілами!) територію блокпосту «Фасад» на березі Сіверського Донця, де воював слобідський Ілля Ідель. Боляче чути, як у рідній Смілі Євгена Войцехівського у пошуках справедливості люди мусять обходить по декілька державних установ, та й то не завжди знаходять вирішення своїх проблем. А у військовій комендатурі луганського Щастя, коли нею командував «Чех», усі питання вирішувалися оперативно і результативно. Не зважаючи на війну і на «основні професійні обов’язки» Войцехівського як бійця і командира холодноярського підрозділу у складі батальйону «Айдар»…
Не люблю і не поважаю тих, для кого український філософ Григорій Сковорода – це просто портрет на стогривневій купюрі. Як людині з села і аграрію, мені дуже подобається фраза філософа Григорія Сковороди: «Не вчіть яблуню родити яблука – краще відженіть від неї свиней!» Вважаю, що саме так і мають чинити українці з чиновниками усіх рівнів влади. Як козаки колись чинили, самі обираючи собі гетьманів і старшину.
А ще – я завжди пам’ятаю, що Сковорода і сам козацького роду, і якраз вчителював на Черкащині, у селі Коврай (нині – Золотоніського району), коли написав свої знамениті рядки: «Всякому городу – нрав і права…» Так має бути після децентралізації і в сучасній Україні, бо головне право кожного українця – це право на Волю і на кращу Долю!
Олег ОСТРОВСЬКИЙ, колонка редактора у газеті “Козацький край”, №8(72) від 17 жовтня 2015 року
