Легенданий черкащанин Ігор Момот з автоматом, який назвав «Голіаф». Малюнок худ. Беати Куркуль
Міфи Давнього Риму, вікінгів, рицарів-хрестоносців та інших «людей покоління списа і меча» були переповнені історіями війн – реальних і вигаданих боїв, героїв і їхньої зброї. Перекази донесли до наших днів частину тих грізних і загадкових імен. Нині ця традиція ожила на Донбасі – в умовах війни, яку називають «АТО»…
Бог Тор зі скандинавської міфології з бойовим молотом Мйолніром. Малюнок худ. Ларрі Елмора
Щит римського бога війни Марса, який за легендою впав на вулицю Риму, називався Анкіл. Спис верховного бога германо-скандинавської міфології Одіна носив ім’я Гунгнір. Скандинавський бог Тор, повелитель грому, блискавки і війни, який був господарем Вальхалли, раю для загиблих воїнів, мав бойового молота, прозваного Мйольнір. А Індра, який у індуїстському пантеоні богів є так само повелителем грози і володарем небесного царства Сварги, має за зброю тризуба на ймення Ваджра…
Навіть у сучасних фільмах і казках ми часто можемо знову чути назву Ескалібур – меча легендарного британського короля Артура чи Дайнслейф – непереможного меча вікінгів, якого начебто викували гноми…
Є і цілком реальна зброя, яка пережила століття і дійшла до наших часів. Скажімо, меч Щербець – зброя, яка за легендою належала польському князю Болеславу Хороброму. Юним полякам розповідають, що меч так називається тому, що на його лезі щербина від удару, начебто нанесеного князем по київських Золотих воротах. І не біда, що князь Болеслав мав похід на Київ у 1018 році, а Золоті ворота були збудовані на 19 років пізніше… Як би там не було, але починаючи з ХІІІ століття цей меч – одна з головних регалій королівської влади в Польщі. Після окупації Польщі пруськими військами у XVIII столітті меч Щербець вивозився як трофей до Берліна; в часи, коли Польща була під зверхністю Москви, меч перекочовував з колекції в колекцію російських дворян і царів. Зрештою, коли московські війська програли польсько-українській армії 1920 року у битві на Віслі, одним із пунктів Ризького мирного договору стало повернення Польщі меча Щербеця. Щоправда, після окупації Польщі у 1939 році військами нацистського Берліну й комуністичної Москви, меч вивезли за кордон і довгі роки переховували спочатку у Франції, потім в Англії, а далі в Канаді. Зараз Щербець знову на своєму місці – в королівському замку Вавель у польському Кракові…
Польський король Болеслав І («Хоробрий») з мечем Щербецем. Портрет худ. Яна Богуміла Якобі
Так само уцілів до наших днів меч, прозваний «Тісона» – зброя легендарного середньовічного рицаря-воїна, правителя іспанської Валенси Родріго Діаса де Вівара, більш відомого в історії як Ель Сід. Меч зберігається в кафедральному соборі Богоматері в іспанському місті Бургос – поруч з гробницею самого Ель Сіда…
Імена міфічної зброї час від часу дивовижним чином «оживають» у сучасному житті. У грецькій міфології розповідається про щит, який Гефест викував для верховного бога Олімпу – Зевса. Давні греки гуркіт грому вважали за гуркіт Зевсового щита. Пізніше Зевс передав щит богині Афіні, а та «прикрасила» її головою Горгони, яка наводила жах на всіх, хто її бачив. Цей щит Зевса і Афіна теж мав власне ім’я – Егіда. Впізнаєте слово? Тепер, коли говорять, що хтось перебуває під чиєюсь егідою, то це означає, що він – під надійним захистом і опікою.
А один з дев’яти мечів пророка ісламу Мухаммада називався Зульфікар – і тепер тисячі мусульман по всьому світу дають таке ім’я своїм синам…
Таким чином, у давні часи мала імена лише зброя богів і героїв міфів. У часи середньовічних Хрестових походів імена знову були у зброї хрестоносців і їхніх ворогів, поборників ісламу. В пізніші часи така традиція не відслідковується, і звучних власних імен для окремо взятої одиниці зброї не зафіксовано. Хоча у солдатів зберігалося прагнення називати зброю по-особливому.
Скажімо, назва піхотної гранати як різновиду зброї – ще з XVI століття і названа вона так саме з-за подібності формою до однойменного екзотичного фрукта, причому осколки порівнювали із зернятами, що розлітаються.
Така ж сама історія походження назви одного з різновидів гранат – «лимонки». Так само вже в часи Другої світової війни американські солдати прозвали гранатомет М9 «базукою» за аналогією з однойменним музичним інструментом, а після цього «базуками» почали називати й інші гранатомети.
В історії відомі випадки «реінкарнації» окремих політиків – коли людям скажімо здається, що якийсь новітній диктатор один-в-один схожий на диктатора з іншого століття – повадками, імперськими амбіціями і навіть зростом. А його країна раптом починає поводитися так само, як поводилася країна, на диктатора якої він схожий. Подібній ілюзії повторення історії іноді сприяє копіювання імен зброї з минулого – так, немов разом з ними з небуття повертають і демонів війни. Скажімо, коли в український Крим 2014 року вторглися новітні окупанти на бронеавтомобілях «Тигр» виробництва Росії, місцеве населення пригадало, що так називалися і німецькі танки, які 70 років тому так само вломилися на півострів. «Тигри» Путіна нині їздять тими ж вулицями у Севастополі, Феодосії чи Алушті, де колись їздили й «Тигри» Гітлера…
Сучасні розробники зброї так само дають імена зброї. У більшості цивілізованих країн вибирають імена, які мають історичне коріння. Французи й американці назвали танки іменами своїх знаменитих генералів – «Лекрерк» і «Абрамс» відповідно. Ізраїльтяни назвали свій основний танк «Меркава» – на честь міфічної бойової колісниці. У англійців є самохідна артустановка, яка називається «Арчер» – на честь середньовічних воїнів-лучників. А «самохідка» США названа «Паладін» – так само, як називалися найкращі воїни легендарного короля Артура – лицарі Круглого столу.
У сучасної зброї Росії у назвах з казково-міфічних героїв пригадується хіба що «Буратіно» – так по-дитячому назвали важкі реактивні самохідні вогнемети – у десятки разів потужніші, аніж ті вогнемети, якими масово користувалися для перетворення людей на попіл гітлерівці. На батьківщині казок про Іванушку-дурака, Ємєлю і скатерть-самобранку взагалі особливо не мудрствують, називаючи вбивчу зброю. Гранату багаторазової дії росіяни назвали «Экстаз», комплекс РПМК-1 – «Улыбка», комплекс ГЧ 9М216 – «Волнение». Корабельну РЛС – «Позитив», наручники спецназу – «Нежность», боєзаряд підствольного гранатомета – «Подкидыш», армійський УАЗ-3150 – «Шалун», піхотну лопатка – «Азарт». І навіть 122-міліметровий реактивний снаряд 9М22К із забороненим міжнародними конвенціями «касетним» начинням росіяни називають «Украшение», а реактивний снаряд МС-24 з хімічною боєчастиною – ще цинічніше – «Ласка»…
На фоні цих назв стає зрозумілішою і агітреклама вторгнення в Крим, розписана в Росії як операція «вежливых людей». Знаєте, як називається один із сучасних бронежилетів російської армії? «Визит»! Як думаєте, такі назви вигадують, коли думають про оборону своєї країни чи про вторгнення до чужих?..
Та всі ці історії стосуються «імен» для зброї в серійному випуску, а от у ХХІ столітті солдати раптом масово почали давати імена стрілецькій зброї, з якою воюють… На фронті «гібридної війни» на українському Донбасі імена своїм автоматам і кулеметам дають по обидва боки барикад. Українці – частіше. Власне, більшість імен зброї на сучасному «Східному фронті» дається або на честь дорогої людини (найчастіше – дівчини чи дружини) або просто називається якимсь людським ім’ям, не маючи когось конкретно на увазі. Автору цих рядків у Щасті на Луганщині доводилося зустрічати українського десантника з позивним «Док» і автоматом, на якому написано «Б’яночка» . Автомат його названий на честь польської журналістки, яка, ризикуючи життям, робила репортажі про “Айдар” і авто якої було розстріляне рік тому невідомими з “зеленки” (лісосмуги) під Старобільськом. І поки справжня Б’янка була в госпіталях Харкова, Києва і Варшави, залізна “Б’яночка” весь час залишалася у зоні АТО…
У Нацгвардії ж є боєць, який назвав свій автомат «Ібрагімом», а підствольний гранатомет до нього – «Сарочкою». Каже, що «Ібрагім і Сарочка – чудова парочка», успішна в бою. А назвав їх нацгвардієць так не на честь когось персонально, а просто тому, що сам – з Одеси і веселий характер має…
Із загальної картинки імен для зброї випадає історія автомата черкащанина, прикордонника Ігора Момота.
Спочатку думалося, що загиблий у липні 2014 року полковник Момот називав свій автомат «Голіафом» просто тому, що однойменний біблійний персонаж був велетнем, який вважався непереможним. Зрештою, французи колись так назвали один із різновидів своїх літаків, а німці – самохідну… міну на гусеницях, яка під’їжджала під ворожу техніку чи оборонну будівлю і підривалася. Проте для Ігора Момота, який любив історію і міфологію і знався на них, це було б занадто просто…
У старовинній, відомій широкому загалу «Першій книзі Царств» оповідається, як зійшлися для битви війська двох народів – філістимляни та ізраїльтяни. І вийшов тоді наперед філістимлянського війська величезний, під три метри зростом воїн – Голіаф. І звернувся він до ізраїльтян зі словами: «Навіщо всім воювати і нести втрати? Я готовий звільнити вас від необхідності битися в бою. Виберіть з-поміж себе найдужчого і хай він вийде на поєдинок зі мною!» У тому бою Голіаф, намагаючись захистити від даремної загибелі своїх і чужих воїнів, поліг сам, вражений в голову каменем з пращі ізраїльського юнака Давида…
Довгий час розповідь про Голіафа і його останній бій вважалася лише красивою легендою. До того часу, поки у липні місяці 1996 року археологічна експедиція доктора Саймона Дора не виявила в пісках Палестини, у долині Ела біля Іудейських гір кістяк справжнього велетня з каменем у черепі, від якого й загинув цей велет. Це була та сама місцина, описана в біблійній розповіді, а вік скелета велетня – близько трьох тисяч років – часів битви, описаної у «Першій книзі царств»…
Очевидно, саме цю спробу Голіафа власним прикладом і самопожертвою спробувати звести все до мінімального кровопролиття і мав на увазі, називаючи свій автомат, Ігор Момот – той, кого однокласники в школі називали «МІФом», а солдати у зоні АТО – «Батею»…
З книги Андрія КРАВЦЯ «Генерал Момот: наш МІФ»
