В умовах війни топоніміка перестала бути питанням лише гуманітарної політики. Тому в Уряді створили посібник для сільських, селищних і міських рад про те, як перейменовувати вулиці. Юристи описали процедуру, а історики біографії осіб, які боролись проти української державності та чинили злочини проти прав людини.
Український інститут національної пам’яті – центральний орган виконавчої влади, який в Кабінеті Міністрів України відповідає за відновлення історичної пам’яті та подолання наслідків тоталітарного минулого в суспільстві– представив методичний збірник “Як перейменувати вулицю. Правові засади перейменування вулиць, провулків, проспектів, площ, парків, скверів, мостів та інших споруд, розташованих на території населених пунктів”. Збірник розроблено УІНП спільно із Чернігівською міською та обласною радами, та Чернігівською облдержадміністрацією.
На прeс-конференції 30 жовтня в Укрінформі Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович пояснив зміст політики перейменування радянських політичних назв вулиць. Україні слід перейменувати вулиці, які носять імена осіб, причетних до організації Голодомору та політичних репресій, а також тих, хто боровся проти української державності.
“Для того, щоб побудувати нове, ми маємо позбутися тоталітарного радянського минулого. Його символи та діячі мобілізують терористів та російських диверсантів підняти зброю проти Української держави. Тому сьогодні топоніміка перестала бути питанням лише гуманітарної політики – вона стала одним із інструментів національної безпеки”, – наголосив Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.
“Ми не знаємо, якими будуть нові назви вулиць, площ, населених пунктів. Це питання згідно українського законодавства та світової практики мають вирішувати місцеві громади. Вони можуть повернути історичну (докомуністичну) назву, чи присвятити її якомусь з місцевих або загальнонаціональних героїв. Але ми точно знаємо, чиї імена мають зникнути з мапи нашої країни – імена людей, причетних до масових злочинів”, –вважає Володимир В’ятрович.
Тож історики підготували біографічні довідки. “Цей список не є остаточним, а тільки показує, від якої спадщини – імен діячів часів комуністичного тоталітаризму – треба очистити карту нашої держави”, – пояснюють автори збірника.
Упорядник методичного збірника Наталія Мужикова, начальник юридичного відділу апарату Чернігівської обласної державної адміністрації розповіла: “У збірнику “Як перейменувати вулицю” містяться рекомендації фахівців, нормативно-правові акти, зразки документів, щоб полегшити роботу органам місцевого самоврядування над перейменуванням”.
В суспільній дискусії щодо перейменування важливим є фінансове питання. Його роз’яснив рецензент збірника, громадський діяч, адвокат Сергій Рябенко.
“Людям кажуть, що для перейменування вулиці потрібно багато грошей та слід негайно змінити документи. Це не так. Після перейменування громадянам не потрібно спеціально змінювати жодних документів. Юридичні особи можуть це зробити при будь-якій зручній для них нагоді.
Фактично, вся вартість перейменування – це кошти, витрачені на виготовлення нових табличок та дорожніх знаків з покажчиками. Це недорого для місцевого бюджету (ціна таблички від 65 грн за 1 шт.), і можна зробити силами меценатів та волонтерів”, – зазначив адвокат, радник з правових питань Центру досліджень визвольного руху Сергій Рябенко.
Методичний збірник “Як перейменувати вулицю. Правові засади перейменування вулиць, провулків, проспектів, площ, парків, скверів, мостів та інших споруд, розташованих на території населених пунктів” можна завантажити тут.
Також для уваги зацікавлених – спеціальна інфографіка-алгоритм “Як перейменувати вулицю”.
