Наступної неділі, 5 липня, о 18-00 год. популярний молодіжний гурт “АнтитілА” дасть благодійний концерт в Черкасах – у Першому “Kлюбі” Патріотів “УKROP” (ТРЦ “Хрещатик-Сіті”, 2-й поверх). Вартість вхідного квитка – 30 гривень.
УСІ ЗІБРАНІ КОШТИ БУДЕ СПРЯМОВАНО НА ПРИДБАННЯ КРОВОСПИННИХ ДЖУTІВ “СІЧ-ТУРНІКЕТ”.
Соліст гурту “Антитіла” Тарас Тополя розповів виданню «Відомості» про нові пісні, поділився думками стосовно сьогоднішніх подій в Україні та того, як варто, на його думку, змінювати власну державу, себе та розвивати українську музику.
— Свої пісні ви присвячуєте воїнам АТО, ведете активну волонтерську діяльність. Скажи, чи готові ти і твої колеги з гурту самі взяти зброю до рук та захищати нашу незалежність?
— Якщо держава запросить нас це робити, звичайно, ми підемо. Чесно скажу, стріляти не хочеться взагалі, в принципі, вбивати людей. Я не думаю, що будь-кому це приносить задоволення і будь-хто має мрію в житті узяти в руки автомат, але в якісь моменти треба боронити свою державу, свою державність, свою територію, свій народ.
— Пісня «Ярмо» доволі яскраво показує становище в нашій країні. Твоє бачення ситуації — що нам потрібно зробити в першу чергу, аби позбутись отого ярма?
— Кожному потрібно мати совість, і тоді все зміниться, бо в нас такий менталітет: ми шукаємо колоди в очах інших людей, а в своїх не помічаємо, не помічаємо нічого в себе. І так як пельмені в макітрі перекидаєтьсявладна еліта, а по суті нічого не змінюється, ми це бачимо. Уже рік минув, але я не бачу перемоги Майдану в жодній сфері абсолютно.
— На твою думку, скільки часу в Україні має спливти, аби можна було не лише у пісні співати, що «все красиво»?
— Думаю, що якщо не змінювати виховання дітей, підлітків і не почати виховувати нове покоління по-новому, ніскільки часу, ніколи це не зміниться.
— Кожна пісня змушує переживати певні емоції. Чи не впливає це на тебе негативно, адже емоції у піснях різні?
— Негативно не впливає, просто теми пісень різні: в деяких піснях світлі теми, позитив, радість, любов, у деяких навпаки — спротив, сум, якась меланхолія. Все це емоції — вони не є забарвленням негативним чи позитивним, вони просто мають свій характер, і цей характер відображений у піснях. Так само, як не можна сказати, що, наприклад, флегматична людина є поганою, чи сангвінік, чи якийсь активний представник людства є хорошим. Тому й пісні в альбомі незалежно від того, сумні вони чи веселі, швидкі чи повільні, є самобутніми.
— Які теми, на твою думку, потрібно розкривати за допомогою музики, а які — ні?
— Я думаю, що немає тем, які не треба розкривати. Форма розкриття і подачі повинна відповідати тій аудиторії, для якої ти співаєш. Те, що ти хочеш донести (наприклад, як пісня «Невидимка» — це соціальна композиція, яка спрямована, в якій є заклик до людей не здійснювати аборти), можна в різних формах подати. Я думаю, що ми знайшли таку форму, яка була би зрозумілою і максимально лояльно сприймалася людьми. І наразі ця пісня працює. І так будь-яку тему можна загорнути в таку оболонку, яка в принципі буде сприйнята гарно й позитивно, незважаючи на якусь свою гостроту чи якусь свою радикальність.
— Які труднощі приносить у твоє життя музика?
— Це здебільшого задоволення. Труднощі на якомусь фізично-побутовому рівні, коли нічні репетиції або коли потрібно співати на концерті, а в тебе сів голос чи температура, але це все такі дрібниці, що на них просто не зважаєш.
— У нас доволі складна ситуація із музикою. Як, на твою думку, потрібно популяризувати україномовну музику?
— По-перше, потрібна державна підтримка, якої досі немає. Українська музика повинна лунати з українських радіоефірів, із українських телеканалів. Я навіть скажу більше: вона повинна бути там примусово, в такому імперативно-наказовому порядку, тому що музика — це частина культури народу і, поряд із поезією, прозою, гумором, вона є серйозною зброєю в боротьбі за самоідентифікацію, за ідентичність узагалі. Немає в засобах медіа україномовного продукту — нас дуже легко поставити на коліна.
— Чи є хтось у музиці, кого ти вважаєш для себе еталоном?
— Певним еталоном вважав і вважаю Кузьму (Андрій Кузьменко. — Ред.). Із самого дитинства це була перша творча одиниця, з якою я познайомився з української музики, музикант, від якого буквально фанатів кілька років, а потім просто заспокоївся і більш-менш слухав як палкий прихильник, згодом спокійно почав ставитися до його творчості. Але, в принципі, я досі вважаю, що це дійсно серйозна сторінка в українській музиці, його вклад для майбутнього досить потужний.
— Які божевільні вчинки роблять заради «Антитіл» фанати? Розкажи про той, що найбільше запам’ятався.
— Божевільних немає, але є такі самовіддані, які ми дуже цінуємо. Є кілька наших друзів, які приїжджають за нами в різні міста на концерти. Наприклад, Лара Руснак: вона, коли може собі дозволити фінансово і коли має на це час, їде за нами в інші міста, приїжджає на наші концерти.
