Молодий чоловік, 22 роки. Серйозність, непоспішність, вдумливість, стриманість, погляд з-під брів. Це – Арсентій Махно. Не віриться, що воює в чеченському батальйоні… Настороженість змінюється на легку усмішку та відкритість, як тільки мова заходить про побратимів. Він їм довіряє. Молодий чоловік більше радіє тому, коли повертається з дому до товаришів. Вони – його сім’я, яка любить і поважає його, яка ніколи не зрадить і підставить плече.
Обличчя Арсентія Махна можна буде побачити пізніше - після Перемоги...
«У чотири роки чув гімн України і мурахи бігали по тілу»
На його очах гинули українці, і це додало ще більшої впевненості, що він зробив правильний вибір, пішовши воювати.
Арсентій Махно не завжди був такий сміливий, робив помилки у житті, але завжди хотів бути справжнім чоловіком. Для нього слова честь і совість не пустий звук.
– Я пишаюсь тим, що я українець, і вважаю, що воювати за свободу своєї країни – обов’язок кожного чоловіка. Не хочу нікого образити, але сумно, що в мене є багато дядьків, яким за 50 і які можуть ще щось зробити, але на війну йдуть чомусь саме молоді хлопці, – говорить Арсентій.
Він – випускник Чернігівського військового ліцею, закінчив його 2010 року. А перед тим, як їхати в АТО, сказав мамі: «Розумієш, той самий чоловік, яким би я хотів бути, зараз повинен бути там, на Сході і тому я їду». Рішення йти воювати прийняв за один день, не маючи жодних сумнівів. Нині він служить у миротворчому батальйоні імені героя Кавказу Шейха Мансура, який підтримує українську армію в боротьбі з російськими терористами. Арсентій Махно з Черкащини – наймолодший боєць у ньому.
- Коли мені було чотири роки і я чув гімн України на якомусь святі, в мене бігали мурахи по тілу. І я питав у знайомих: «А ти щось відчуваєш?» Мені відповіли: «Ні». І мені було дивно…
Поїхав на заробітки до Данії, а опинився на Сході
Перше знайомство Арсентія із чеченцем-журналістом відбулося в Данії, куди хлопець поїхав на заробітки ще в жовтні 2012 року. Дізнався, що створюється чеченський батальйон ім. Джохара Дудаєва. Після цього місяць побув удома і полетів до Австралії. Увесь цей час переписувався із хлопцями. А коли дізнався, що вони вже на Сході, не зміг усидіти і приїхав до них.
- Багато хто мене, можливо, не зрозуміє: чому саме чеченський батальйон? Я міг би піти в батальйон УНА-УНСО, чиї ідеї я повністю розділяю. Адже хлопці з цього батальйону мають досвід бойових дій у Карабасі, Абхазії, Осетії, Чечні, Придністров’ї, а їх командир навіть воював у В’єтнамі, тому хотів від них усьому навчитися.
Уже від своїх побратимів з батальйону Шейха Мансура він засвоїв головні правила виживання: «Будь холоднокровним», «Будь непомітним», «Якщо розпочався бій, дороги назад немає». Його навчили бути сміливим.
- Я зустрів тих людей, яких дуже давно хотів зустріти. Їхні предки довго воювали з росіянами і для них честь – воювати, допоки вони не отримають свободу. У тій війні вибили багато молоді. Пройде 10-15 років і знову підростуть хлопці, які можуть стати на захист і знову воювати. Уявіть собі, мільйонне населення перемогло 150-мільйонну державу, не маючи ні технологій, ні техніки. Воювало близько 30 тисяч чоловіків, тобто 10-15%, як і в будь-якій іншій країні. У Чечні за дві війни з мільйона населення втрати склали 350 тисяч осіб. У першу війну загинуло три тисячі воїнів. У чеченців є досвід війни проти росіян і сучасної зброї. Натомість, українців, навіть тих, які воювали в Афганістані, досі ніколи не обстрілювали скажімо з «Градів» , тож більшість досвіду протистояння такій зброї не мали…
Кількість – не значить якість
Їхні предки довго воювали з росіянами і для них честь – воювати, допоки вони не отримають свободу
Розпочавши свій військовий шлях із батальйону ім. Джохара Дудаєва, після певних моментів він і багато інших вийшли з нього, утворивши новий – миротворчий батальйон ім. Шейха Мансура.
Батальйон, у якому він служить, не багаточисельний. Хоча Арсентій каже, що готові приїхати воювати за Україну і дві тисячі добровольців, якби їх тільки пропустили.
Арсентій акцентує на тому, що їм допомагає на Сході великий досвід товаришів. Адже служать чоловіки, які по дві-три війни пройшли.
- Коли в Іловайську був котел, в складі Національної гвардії перебували і чеченці. Один із них і його група – 20 осіб – при виході з Іловайська розбили три колони. 20 осіб! – розповідає Арсентій Махно. – Про їхні подвиги мало хто знає. Під час війни в Чечні в них не було артилерії, була тільки стрілецька зброя. І вони першу війну перемогли. За статистикою, в першу чеченську війну – 1994-1996 рр вони знищили близько 10 тисяч російських військових, але справжня цифра – близько 60 тисяч загиблих і 250 тисяч поранених. Був такий випадок, коли 67 осіб розбили колону в 200 машин – танки, БТРи. У цьому немає нічого неймовірного, просто людям треба давати можливість воювати, а державі – не зраджувати їх, – говорить Арсентій.
Життя-буття батальйону Шейха Мансура
Арсентій не п’є і не палить. І жоден боєць із батальйону не дозволяє собі такої слабкості.
- Не хочу образити нашу армію і деяких добровольців, але реальна проблема нашої армії – це алкоголь. Багато людей гине через дурість і мені шкода цих хлопців. І росіяни через алкоголь гинуть. Я теж думав, а як же розслаблятися? Просто спілкуватися й пити чай із побратимами – розслабляє не гірше за алкоголь…
У батальйоні тебе ніколи не принизять перед побратимами, на загал, за провину.
Тебе відведуть у бік і пояснять, чому так не можна робити.
Тут немає незрозумілого – роз’яснять, для чого це робиться, як, і тільки впевнившись, що всім усе ясно, підуть на справу. Кожен має право голосу і якщо когось щось не влаштовує, до його думки дослухаються і поставляться з повагою. І тільки розглянувши плюси й мінуси пропозицій, приймуть рішення, – розповів Арсентій.
Зі своїми побратимами він вітається «Салам алейкум»», тобто «Мир тобі!». А на його «Слава Україні!» чеченці відповідають «Слава Ічкерії!» і разом додають «Героям слава!».
Підтримка рідних
Мама Арсентія, як і будь-яка жінка, хвилюється за нього і пишається своїм сином. Відмовляти сина їхати на Схід навіть не береться… 52-річна жінка під час Майдану допомагала, чим могла, на Інститутській у Києві.
А от із батьком Арсентій мало спілкується. Він – українець, але живе в Росії і в хлопця з ним різні погляди.
Наприкінці грудня 2014 Арсентій одружився.
- Побачив її фото в соцмережі. Вразили очі. Відчув, що людина хороша. Був один лист їй, у якому він написав: «Я з тобою не просто переписуюсь, я переписуюсь із тобою, щоб одружитись».
Упевненості додали слова товаришів, які сказали «Одружуйся!».
- У них не прийнято морочити дівчині голову. Це правильно. Так було раніше, але, на жаль, ми відішли від традицій, – говорить Арсентій.
Арсентій розповідає, що зі своєю дружиною був усього на одному побаченні. А за два з половиною місяці після знайомства зробив їй пропозицію одружитися.
Якщо ми все будемо робити правильно, ми переможемо
Завдання бійців батальйону Шейха Мансура – універсальні.
Питаю, чи проходив бойовий вишкіл. «А що там вчитися, – відповідає, – все на ходу, в процесі… Які там «учебки» – дали автомат у руки і вперед!».
Арсентій вважає, що треба перебивати постачання російської армії. Для цього потрібні диверсійні групи, як от їхня, чеченська.
- Відправляти їх туди, розбивати російські колони і потихеньку наступать. Але цього не роблять, я так думаю, з єдиною метою – про щось хочуть домовитися. Можливо, цей довгий шлях війни, який виснажує Росію – це теж частина плану? – розмірковує Арсентій . – В АТО відправляють молодих, недосвідчених хлопців. Як це не прикро. Варто запрошувати патріотів із досвідом, бо вони швидко вчаться воювати професійно.
Чеченці з Європи допомагають батальйону матеріально, переганяють позашляховики. Адже батальйон Шейха Мансура формується з нуля. Стабільного матеріального забезпечення Арсентій зараз не має. Рятують власні збереження.
- Люди думають, що сила – в грошах. А ви киньте бізнесмена в АТО. Він утече. У більшості беруть до рук зброю ті, кому немає що втрачати, – упевнений Арсентій.
Питаю, чого найбільше потребує батальйон. Не вистачає тепловізорів, костюмів із вшитою всередину фольгою, бо його не бачить тепловізор і так легше підбиратись уночі до противника. Дякує волонтерам, зокрема, землякам зі Звенигородщини.
Насамкінець Арсентій сказав: «Можливо, мене більшість людей не зрозуміє, але мені це все воздасться там. Я хотів би, аби люди замислювались, чому земне життя таке коротке. Нинішня ситуація – це перевірка людей на те, наскільки вони є справжні українці».
Сила віри
Мудрий не по роках хлопець багато говорить про віру.
- Це великий мінус, що наш народ утратив віру в Бога, бо релігія дає сили і в потрібний момент чоловік повинен віддати життя, – вважає черкащанин. – Війна приведе людей до віри.
А ще Арсентій почав досліджувати свій рід після того, як дізнався, що деякі чеченці знають 300 років історії свого роду.
- Якщо ти не знаєш історію роду до сьомого коліна, ти не чеченець, – додає Арсентій. – Я зустрічав одного українця з Західної України, який знає свій рід до 11 коліна і чеченця – який знає історію роду до 14 коліна, тобто він знає 300 років історії свого роду, своєї сім’ї.
Арсентій прагне пізнати смисл життя і особливо життя після смерті. Він хоче прожити віки зі своєю дружиною, вірячи в те, що людині доведеться відповідати за ті справи, які вони робила і можливо, доведеться відповідати деяким хлопцям, які сидять в такий важкий для України час і нічого не роблять. Він боїться закінчити це життя не на правильному шляху, наробивши помилок і не встигнувши їх виправити.
- Я дивився на хлопців, дуже віруючих, і вони пояснювали мені, що й тут можна померти. Бог вирішує, коли померти і станеться це на війні або в мирному житті – це нічого не значить, – веде далі Арсентій. – У них по п’ятеро-шестеро дітей у кожного, але це не зупиняє їх іти воювати. Але в них є віра, що вони з Божою поміччю повернуться в свої сім’ї живими.
Тетяна РОГОВСЬКА, “Вечірні Черкаси”
