У ці дні Україна згадує Небесну сотню – полеглих 18-20 лютого під час спроби розстрілу Майдану.
Микола Моцик, справжній козак з Корсуня-Шевченківського на Черкащині, на Майдані не був, не був з єдиної причини – його вже декілька місяців немає між нами… У червні 2013 року він написав свого останнього вірша, текст якого нині надіслала на адресу “Козацького краю” вдова пана Миколи. До уваги наших читачів – і нині актуальна поезія Миколи Моцика – це наче заповіт, який виконала Небесна сотня…
БІЛЬ
Скільки лицарів злягло ще з часів Богдана,
А ти все ще кровоточиш, як живая рана.
„Ще не вмерла Україна” наш народ співає,
Бо вона у тяжких муках віками конає.
Без вікон і без дверей обідрана хата.
За чиї такі гріхи тяжкая розплата?
Вікна вибиті зіниці і двері щербаті,
І покрівля обідрана на кинутій хаті.
Пішли діти на чужину , а діди в могилі -
Від Богдана і донині руїна в країні.
Хто довів і хто дозволив так пограбувати,
Зґвалтовану серед шляху вдову обібрати ?!
Не росами, а сльозами квіти садів вмились,
Не плодами , тяжким хмелем зв’язані схилились.
Де два хохли – три гетьмани, а скільки при раді,
Коли їх там чотириста, й половина в зраді.
Все думають, кровопивці, як владу забрати,
Щоб народ і вдову бідну далі грабувати.
Тягти нутрощі і душу, серце шматувати,
Щоб упитись до безтями і розкошувати.
Кровожерливі шакали у владі засіли,
Людей смирних, як тих ягнят, з потрохами б з”їли.
То скільки ж можна Україну топтати, грабить, гвалтувать ?!
Пора вже , браття, яничарам поперек шляху разом стать !
Досить співати „ще не вмерла” – жила, живе і буде жить !!!,
Бо вона вічна , як природа, її нікому не скорить !
