Революційний прапор ОУН активно використовувався повстанцями УПА. Переляк перед ним радянських партійних функціонерів передався деяким сучасним політичним силам – очевидно, саме тому і є намагання наділити червоно-чорні знамена якимось демонічним змістом. Насправді ж, якби УПА перемогла, світ давно визнав би цей прапор нарівні з синьо-жовтим державним…
В історії народів доля знамен дійсно дивною буває. Завдяки тому, що в Другій світовій війні була переможена ідеологія націонал-соціалізму диктатора Гітлера, забороненим став
прапор його Третього рейху – червоне полотнище зі свастикою. Зате точно такий червоний прапор диктатора Сталіна, тільки з серпом і молотом, ще довго давив незалежність народів, затиснених рамками новітньої імперії зі столицею в Москві, де будувалася система, досить схожа з гітлерівською. З єдиною відмінністю: у гітлерівців це називалося націонал-соціалізмом, бо будувалося для окремо взятого німецького народу, а в СРСР – просто соціалізмом, бо «ощасливити» намагалися всі поневолені Москвою народи…
Та хай їм грець, тим червоним прапорам Гітлера-Сталіна, адже цивілізована Європа давно вже їх «прирівняла в правах» і визнала однаковим мотлохом на смітнику історії. Поговоримо ліпше про знамена, схожі з нашим червоно-чорним, який нині переживає нову хвилю популярності в українців.
Внутрішня македонська революційна організація (ВМРО) мала за прапор організації червоно-чорне полотнище – таке ж, як у нашої УПА. А написом на ньому напівколом над зображенням лева ішло «Свобода або смерть!» – фактично слово-у-слово з прапором нашого Холодного Яру, де були слова «Воля України або смерть!». До речі, ця революційна організація зародилася в Македонії майже в той час, коли й Холодноярська республіка – у 1919 році. Як УПА продовжила справу холодноярців у боротьбі проти Москви – так і македонці не склали зброї у війні проти сербського Бєлграда, який утримував декілька народів у рамках Королівства Югославія. Як у нашій УПА були «чоти» (підрозділи, співставні із сучасним взводом) – так і у македонського ВМРО були «чети», відповідно, бойовиків-повстанців, які входили до їх складу, у Югославії прозвали «четниками». Як наша Галичина була розділеною між кількома державами, так і Македонія – тож четники воювали як проти сербських військових підрозділів, так і проти болгарської та грецької армій. Восени 1934 року від кулі повстанця ВМРО загинув навіть король Югославії Александра І Карагеоргієвич… Остаточно загони повстанців-четників були знищені комуністичними режимами Югославії та Болгарії лише в середині 1940-х років. Зате справа ВМРО не загинула – і 1992 року на руїнах Югославії постала Республіка Македонія, на яку, щоправда, досі косо дивиться Болгарія, а ще гірше – Греція. Проте достатньо того, що світ через інституції ООН визнав незалежність вільнолюбного народу і його право будувати власну державу – справа боротьби під червоно-чорним прапором дала Македонії таки не смерть, а свободу…
Вартий уваги і прапор Партії Іспанських Фалангістів, створеної на початку 30-х років минулого століття. Про цей прапор і «слова кривого не казали» навіть в СРСР, бо лідер фалангістів Франко аж до своєї смерті 1975 року був легітимним і шанованим у світі керівником держави. Червоно-чорно-червоний прапор з пучком стріл, які розбивають кайдани, чудово знають і поважають і в сучасній Іспанії. Партія фалангістів була перейменована в Національний рух, правонаступником якого став Народний альянс, відповідно теж перейменований у Народну партію, переможницю виборів 2011 року (186 із 350 місць в іспанському парламенті), нині вона – ще й у складі Європейської народної партії в Європарламенті (23 депутати) та в Міжнародному демократичному союзі…
Третій червоно-чорний прапор, про який розповімо – з написом FSLM, бо це – абревіатура Сандиністського фронту національного визволення, створеного радикальними студентами у 1961 році і названа на честь Августо Сандіно — лідера національно-визвольної війни 1927—1934 років. На цей червоно-чорний прапор у Радянському Союзі просто молилися – бо нікарагуанські повстанці націоналістичні переконання поєднували з марксистськими. Причому внаслідок відважних бойових дій повстанців-сандиністів під червоно-чорним прапором американські війська назавжди покинули Нікарагуа. Втік і диктатор Сомоса Дебайле, маріонетка в руках закордону. Пізніше повстанці знайшли його в еміграції і знищили…
У кожному з вищеописаних випадків справа націоналістів під червоно-чорним прапором перемагала, проте державні прапори незалежних держав Іспанії, Республіки Македонії та Нікарагуа мають інші кольори. Інша справа – Республіка Ангола, де переможний червоно-чорний прапор повстанців-націоналістів 1975 року став ще й державним символом після визволення Анголи з-під влади Португалії. Цікаво, що одна з військово-політичних організацій Анголи, яка воювала під червоно-чорним прапором, називалася… УПА – від скороченого União dos Povos de Angola (Союз народів Анголи).
23 серпня 2003 року Конституційна комісія Анголи запропонувала прийняти новий варіант державного прапора – з синім, білим і червоним кольорами та зображенням сонця. Цю пропозицію Конституційна асамблея і Конституційний трибунал Анголи розглянули тільки взимку 2010 року і… постановили залишити державний прапор 1975 року без змін, небезпідставно вважаючи червоно-чорне поєднання кольорів значно кращим, аніж синьо-біло-червоне…
Ігор АРТЕМЕНКО
хоч я і не великий прихильник УПА, радянські козаки мені імпонують більше, царство їм всім небесне, але стаття сподобалась, спасибі вам. додам, що червоно-чорний прапор можна розглядати як поєднання червоного – традиційної барви для позначення Ісуса Христа як Сонця Правди, символа святої Русі і чорного – кольору простого, мужицького народу (чернь, чорна рада, чорна сотня і т.д. і т.п.) під яким серед іншого виступали в українській історії напр. махновці, царство їм небесне.