У Тальному на Черкащині замість знесеного раніше Лєніна на центральній площі міста встановили єдиний в Україні пам’ятник чотирьом гетьманам - Іванові Мазепі, Петрові Дорошенку, Байді Вишневецькому і Богданові Хмельницькому.
У ці ж дні на Прикарпатті, у Болехові Івано-Франківської області встановили найбільший (12-метрової висоти) пам’ятник героям ОУН-УПА, виготовлений у Калуші. Хрест УПА з білого каменю віднині теж височить на центральній площі міста.
А от у Черкасах третього дня після Покрови і Дня українського козацтва, біля колишнього готелю «Росава» зруйновано пам’ятник Українському жіноцтву і розпочато руйнацію пам’ятника Вареникові. Призупинивши знесення на декілька днів, дочекалися, поки в ЗМІ ущухне резонансна хвиля – і зірвали з місця вже й козака Мамая, який сидів біля того Вареника…
Обидва пам’ятники були улюбленим місцем для фотографувань туристів, на відміну від нещодавно встановленого в Черкасах залізного неоковирного знака з амбітним написом російською мовою: «Ето знак, возлє которого в Чєркассах всє фографіруются».
Автор цих рядків побував на місці руйнації пам’ятників, пропонував не ламати їх варварськи, а перевезти коштом «Вільного козацтва Холодного Яру» на територію музейно-етнографічного комплексу «Дикий хутір». Не дослухалися – вивезли шматками на склади… Гірко було бачити реакцію скульптора Івана Фізера, автора обох пам’ятників, у якого навіть не проконсультувалися, як демонтувати скульптури з найменшою для них шкодою! Митець лише похитав головою, коли чиновники пообіцяли, що колись відновлять пам’ятники – бо на місці руйнації пан Іван підняв з асфальту шматки скульптури, які колись були квітами в руках його Українки…
Недалеко від місця, де знесли українські скульптури, черкащанам обіцяють вже до 9 травня наступного року вистелити доріжку довжиною в кількасот метрів – чорно-жовтою плиткою «Георгіївської стрічки». На вулицю Кірова (названу на честь відомого ленінградського більшовика) і доріжку до пагорба Слави міськвиконком вже пообіцяв виділити півтора мільйони гривень! А тротуари там і донині були далеко не найгірші в Черкасах…
Нагадаю: Георгіївська стрічка започаткована царицею Катериною – тією самою, яка зруйнувала Запорозьку Січ і знищила інститут гетьманства в Україні, підпорядкувавши все «Малороссійской коллєгіі». Першу нагороду цариця вручила… самій собі, хоча на фронті, як відомо, не бувала. Кавалером ордена був і її знаменитий фаворит, князь Григорій Потьомкін, якого козаки-запорожці називали Грицьком Нечесою… Цю нагороду давали і за придушення антимосковських виступів поневолених народів – у Польщі, на Кавказі. Справедливості варто, слід відзначити, що георгіївськими кавалерами ставали і справжні герої – скажімо, легендарний українець Петро Кішка, який відзначився у обороні Севастополя під час Кримської війни, став Георгіївським кавалером тричі. Жовтий колір Георгіївської стрічки означав золото імперської корони, а чорний – двоголового російського орла.
Про символіку кольорів воліли не згадувати, коли при Сталіну у 1943 році повертали на радянський орден, тільки називаючи стрічку вже не «Георгіївською», а «Гвардійською». Цікаво, чому від 2005 року, з часу розпалу флешмобу «Гєоргієвская лєнта», який розпочався з території путінської Росії, її знову називають по-імперськи «Георгіївською», а не «Гвардійською», як у часи Другої світової, Перемогу в якій прагнуть відзначити?
І ще: вперше до бою проти нацистів українці стали у вересні 1939 року в складі Війська Польського – тоді, коли сталінський СРСР ще мав повномасштабну «дружбу-фройндшафт» з гітлерівським Рейхом. Навіть у 1940 році в Іноземному легіоні Франції проти Гітлера билося 7 тисяч українців. Чому ж тоді відлік Другої світової Україна мусить вести саме за московським часом – від 22 червня 1941-го, коли Сталін ніяк не міг прийти до тями декілька днів поспіль, не вірячи у напад друга Гітлера, з яким ще недавно разом роздирали Польщу і ділили решту Європи – кому Центр, а кому Прибалтику?!..
Напередодні самміту у Вільнюсі, доленосного для України, в Черкасах чомусь значно більше думають не про те, як відзначити 80-річчя сталінського Голодомору, а про стрічку цариці Катерини, реанімовану тим самим Сталіним…
Олег ОСТРОВСЬКИЙ, колонка головного редактора у газеті “Козацький край”, № 14 (56) від 30 жовтня 2013 року
