Задзвонили в усі дзвони
По всій Україні,
Закричали гайдамаки:
«Гине шляхта , гине!
Гине шляхта! погуляєм
Та хмару нагрієм! Зайнялася Смілянщина,
Хмара червоніє,
А найперша Медведівка
Небо нагріває…
Т.Г. Шевченко
На початку ХVІІІ ст. на Правобережній Україні було знову встановлено владу Речі Посполитої, реставровано колоніальний режим, жорстоких утисків зазнала Православна церква. У відповідь виник і розгорнувся гайдамацький рух, який визначив новий етап національно-визвольної боротьби українського народу.
Перший потужний сплеск гайдамацького руху припав на 30-ті роки ХVІІІ ст. Повстанням було охоплено десятки волостей Київського, Брацлавського, Подільського та Руського воєводств. Медведівка в цей час, маючи статус сотенного містечка Чигиринського староства, опинилася в епіцентрі вище згаданих подій.
Так, 15 березня 1737 року газета «Кurіеr Polski» , тобто «Кур’єр польський» повідомила про гайдамаків понад Тясмином.
Ця ж газета вмістила повідомлення з Білої Церкви від 12.11.1739 року , згідно з яким реґіментар української частини Шумлянський внаслідок хибної інформації економа Чигиринського староства Рудницького (останній подав, що гайдамаків було всього 50), вирядив у похід шляхтича Скожевського з 224 вершниками . Той пішов під Медведівку і вночі натрапив на гайдамацький привал. Там жовніри нарахували 40 голів забитої худоби і дійшли висновку, що гайдамаків має бути значно більше. Однак Скожевський не надав цьому уваги , продовжив переслідування і врешті вдарив по гайдамакам . Тих виявилося понад 400 вершників і вони дали потужну відсіч Скожевському , котрому довелося тікати. Гайдамаки гналися за ним дві милі і якби у них було достатньо пороху, навряд чи Скожевський уникнув би загибелі. Скожевський втік на болото , а потім відступив до греблі в с. Кам’янка.
Нова хвиля гайдамацького руху припала нам середину ХVІІІ ст. Власне, ще влітку 1743 року , гайдамаки активно діяли поблизу Медведівки , а також Вінниці , Корсуня , Торювиці та Умані . Вони несподівано нападали на шляхетські маєтки, переважно вночі, громили їх, а потім швидко відходили до лісу. У скаргах до сейму та короля панство писало , що селяни не слухають поміщиків , тікають до «гультяїв» , вчиняють розгроми . Зокрема згадувалося про підпали поміщицьких маєтків в містечку Медведівці в 1743 , 1749 роках .
Влітку 1750 року великий загін гайдамаків напав на Чигирин , а потім пішов на Медведівку . Тут взяли дві бочки селітри , одну куфу горілки , харчі, одяг – цілий віз ,15 коней , 500 голів бидла, до 1000 овець. Чотири дні вони стояли під «Гиревою пасікою» , а потім перейшли в Мотронинський ліс.
Цього ж літа гайдамаки знову вчинили напад на Медведівку і зав’язали бій з польськими загонами , який відбивався з фортеці. «А потом усмотря , что городка того взять невозможно ; то все отступили от того местечка» і попрямували в Чутянські ліси . Ця невдала спроба оволодіти фортецею , вказувала на слабкість гайдамаків. Щоб виправити становище , ватажки гайдамацького загону вирішили звернутися за допомогою до козаків на Січ.
Є відомості , що восени 1750 року з Запорізької Січі в прикордонний Чутянський ліс прибуло сім козаків на чолі з ватажками Іваном Вовчком (Уманський курінь) та Яцьком Калмичкою (Канівський курінь). З навколишніх сіл до них приєдналося близько 40 гайдамаків. Таким чином , козаки-запорожці самі створили і очолили загін месників та й вирушили на польські володіння. Підійшовши до Медведівки козацько-гайдамацький загін зав’язав бій з поляками. Один з гайдамаків був тяжко поранений «в левый бок мимо ребра» , після чого гайдамаки , «убоясь оттоль отступивши , говорили за друге туда не поступать , чтоб больше в их чате не поранено» . Втративши надію на перемогу , загін тими ж шляхами повернувся в Чутянські ліси.
Значного розмаху в цей час набули втечі українських селян (вчорашніх козаків) з-під польського панування на Січ , у вільні козаки. Чигирин з його околицями був у числі міст , з яких на Січ , зокрема до Козацької та Самарської паланок , втекло багато мешканців . Стосовно медведівчан , то це: Іван Щербина , Василь Чернецький , Федір Бондаренко , Омелько Рибалко , Грицько Кущенко , Петро Кравець , Василь Тертичник , Клим Яблунівщенко , Василь Доманенко , Макар Панасенко , Петро Чубченко.
У 60-х роках ХVІІІ ст. колоніальний гніт Речі Посполитої на Правобережній Україні посилюється. Особливо загострила ситуацію відверта дискримінація Православної церкви , прагнення панівних кіл Польщі насильницькими методами нав’язати унію. Варто навести красномовні факти. Так, писар уніацької консисторії П. Урбановський 23-24. 09.1766 р. арештував ряд православних священиків у тому числі о. Федора Зеленського з Суботова, о. Максима Левицького з Чигирина і о. Федора Кабана з Медведівки, вимагав від них перейти в унію, а на початку жовтня 1766 року їх перевезли Радамишль, де били доти, доки вони не дали згоди стати уніатами. А 16 травня 1768 року 160 конфедератів лютували в Медведівці та у селах понад Тясмином. До речі, під час нападу на містечко вони мали схопити й повісити полковника Квасньовського через його захист православних та відмову присягнути конфедерації. Квасньовський заздалегідь утік до Чигирина, а місцеві жителі поховалися по лісах, островах, по річковій заплаві… Коли аж надвечір про це дізналися в холодноярському таборі, повстанський загін одразу ж помчав на допомогу . Конфедерати, почувши з даних розвідки про небезпеку, негайно кинули Медведівку. Кінні повстанці довго переслідували їх та дарма: барські хрестоносці встигли заховатись у смілянському замку.
Кульмінаційним моментом гайдамацького руху ХVІІІ ст. стала Коліївщина, у котрій, як і в Національно-визвольній війні 1648-1658 рр. , переплелись в національний, релігійний і соціальний струмені. Її головною метою було відновлення Української держави – Гетьманщини і ліквідація кріпосництва. Коліївщина почалась у тій частині Правобережної України, де більше всього збиралось втікачів – селян від польського гніту.
То ж епіцентр повстання зосередився в Медведівці, місцем активних дій став Мотронинський монастир в Холодному Яру.
Велику організаторську роботу з підготовки повстання здійснив житель містечка Медведівки Максим Залізняк, який згодом став головним керівником Коліївщини. У травневому маніфесті за 1768 рік Максим Залізняк проголосить: “Настав час скинути з себе рабство… і помститися за муки, зневагу і гноблення, яких ми зазнали від наших панів. Кидайте хати, жінок, улюблених дітей, не тужіть за ними, бо скоро побачитесь. Дасть нам Бог перемоги і будете собі вільними.
Справедливу, на наш погляд, оцінку історичної діяльності полковника повстанського війська дав Ф.П. Шевченко:” Максим Залізняк належав до тих діячів, що відбивали інтереси передових верств суспільства, вносили у маси усвідомлення їх сили, організовували їх, вели на боротьбу за краще майбутнє. Залізняк був однією з найяскравіших постатей визвольної боротьби мас у ХVIII ст. Піднімаючи населення Правобережжя на повстання, він намагався використати міжнародну обстановку, що склалася на той час”.
Серед медведівчан активним учасником Коліївщини був і Іван Вусач (або Ус), який на той час виконував обов’язки скарбничого війська гайдамацького. Іван Вусач проживав у Медведівці ( можливо тут і народився ). До того ж про існування самого Вусача нічого більш певного і не відомо.
Слід згадати також керівника одного з гайдамацьких загонів – Семена Неживого, котрий діяв у Мошнах, Каневі, Медведівці.
В розпал народно-визвольного руху “ ведмедовский житель гончарного художества мастер” Семен Неживий перебував у визволеному Каневі. В ці дні він отримав звістку,що поблизу Медведівки з’явилась якась ватага грабіжників, яка загрожує людям та Медведівському монастирю. Не гаючи часу, на чолі загону з 28 козаків, Неживий залишив Канів і вирушив на захист Медведівки від кривдників. Там він оселився з дружиною в садибі Квасньовського. Маючи замкове містечко за резиденцію, Неживий звідси виїжджав на села Чигиринського староства і налагоджував діяльність місцевого народного самоврядування на козацький лад , забирав худобу у євреїв, а потім продавав її російським та польським купцям, гроші ділив серед гайдамаків . Саме звідси, через тамтешнього війта Давида та запорожця Василя Шульгу (Бузька) Неживий передавав листи російським полковникам Чорбі і Хорвату, виказував свою надію на сприяння, допомогу російської армії у визволенні українських земель. “ Я Семен Неживий, отаман куреня уманського, видячи кривду народу православного, зібравши козаків, озброївся і тих конфедератів з України відігнав, а деяким ляхам і жидам смерті завдав. Теперіча міщуся в Медведівці зі всією своєю командою і чекаю від вашого високородія милостивої резолюції: як мені надалі поступати ”.
Та полковники, звісно,і не збиралися давати відповідь. Тоді Семен Неживий вдруге направив їм також змісту лист. На третій раз Семен “ поехал с медвёдовским писарем Исаенком да с козацким каневским сотником Василием Мизиным к оному полковнику Чорбе “ . Але Чорба заарештував Неживого з його свитою та й відправив до Києва на слідство. Гусарський же полк перейшов на польську територію і змусив гайдамак залишити Медведівку .
Позбавлений керівництва, гайдамацький рух втрачає риси національно-визвольної боротьби, перетворюється із захисниками народу й православ’я в грабіжницькі закони. У вересні 1678 р. гайдамаки напали на Медведівський православний монастир, пограбували келії на церкву, забрали не лише гроші й церковку утвар, але й монастирський архів, папери якого обіцяли використати для рушничних і пістольних набоїв .
Очевидно, в цей період з’являється на Чигиринщині пісня:
Ой, гаразд, гаразд. Та й усе гаразд,
Тільки й одно страшно:
Виглядали гайдамаки із-за гаю часто,
Та нехай вони виглядають, я їх не боюся:
Єсть у мене два пістоля, я їх одіб’юся .
В історичних документах зустрічається і прізвище Михайла Дуброви (Діброви), козака“ куреня Ведмедовського”, який разом з іншими гайдамаками мав намір іти “ на тую сторону в Малую Россию.
А послушник Медведівського чоловічого Свято-Миколаївського монастиря Кіндрат погодився провести потайними стежками ватагу гайдамаків і ” повёл всех в местечко Медвёдовку”.
Стосовно”сіроми”, простих месників, то їхні імена в документах тих часів взагалі не згадаються. Навіть вважалося непристойним заносити їх прізвища в офіційні папери. Під час придушення Коліївщини карателям перш за все бажано було знати ватажків. І коли, наприклад, в Трушівцях полонили гайдамаків, то “ всей ватаги ничего не чинили и об’явили им чот до вас дела никакого нет”. Заарештували лише ватажка Мамая.
Таким чином, посилаючись на використані документи та джерела, можна дійти висновку, що сотенне містечко Медведівка і її мешканці зайняли одне з чільних місць у гайдамацькому русі XVIII ст.
Лариса МАТРОС,
молодший науковий співробітник філіалу «Холодний Яр»
Національного історико-культурного заповідника «Чигирин»
