Хто знає історію — знає і те, що дати минулого інколи переплітаються надзвичайним чином…
Безліч знаменних подій, які сталися у різні роки і століття, поєднує те, що вони відбулися у перші дні місяця березня. По всій Україні відзначатимуть у перші дні березня чергові роковини від дня загибелі князя Святослава Хороброго і головнокомандувача УПА Романа Шухевича. У роках між цими подіями — майже ціле тисячоліття, а в календарі березня — лічені дні. Обидва навіть полягли однаково — потрапивши у засідку підступних ворогів.
Взагалі в один день, 3 березня для Черкащини маємо три знакові дати — роковини від дня народження холодноярського повстанського отамана Герасима Нестеренка-Орла і чергові роковини від дня смерті звенигородського кошового Вільного козацтва Семена Гризла та знаменитого художника Данила Нарбута, який був сотником УПА і стояв біля витоків УНА-УНСО.
А 10 березня, у день роковин смерті Тараса Шевченка, українці, які мають пам’ять, згадують, що саме цього дня, тільки в інші роки, народилися визначний композитор Микола Лисенко і ватажок повстанців Устим Кармалюк.
Та з-поміж усіх цих імен влада згадує лише Шевченка. Я теж схиляю голову перед генієм Великого Кобзаря, проте вважаю за необхідне нагадати: якщо до 200-річного ювілею Шевченка почали готуватися вже зараз, коли до нього залишається цілий рік, то про ювілеї багатьох інших достойників, які припали вже на нинішній, 2013 рік чомусь навіть не згадують.
Практично непоміченим пройшов у лютому саме 200-річний ювілей від дня народження Семена Гулака-Артемовського, славного сина Черкащини — композитора, який став творцем української опери, автора знаменитого “Запорожця за Дунаєм”. Підозрюю, що так само не поміченою пройде у нинішньому квітні й 140-річчя від дня коли його не стало.
Колись, перефразувавши Шевченка, сучасний відомий поет Іван Гущак написав такі слова:
Далеко на Соловках
Мучуся і караюсь
З кайданами на руках.
Але не гнусь, не каюсь…
Він вклав їх в уста ув’язненого московським царатом до Соловецького монастиря останнього кошового зруйнованої московитами Запорозької Січі Петра Калнишевського – йому присвятив поему. Нинішнього року виповнюється 210 років від дня смерті цього кошового, який відійшов до Бога у 113-річному віці і був зачислений православною Церквою до лику Святих. Чи не варто було б нинішній рік оголосити роком Калнишевського і Гулака-Артемовського, а вже наступний — роком Шевченка?
До речі, дивовижним чином співпало те, що коли восени 1803 року на холодних і напівдиких російських Соловках помирав останній кошовий запорожців, у самому серці цивілізованої Європи, так само восени 1803-го народився в Парижі майбутній знаменитий на всю Францію і на весь світ письменник Проспер Меріме. Як думаєте, чого я його згадав? Тому що цей великий драматург, який захоплювався історією і був членом Французької академії “безсмертних” та сенатором Франції, любив називати себе… козаком. Тому що надзвичайно любив історію України, особливо Запорозької Січі і Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. Запорожців цей великий француз називав не інакше як “історичним народом”, а Запорозьку Січ – “Республікою”.
Про останні дні козацької вольниці і звірства московської солдатні Проспер Меріме написав так: “Січ зруйнували, всі козацькі уходи сплюндрували, човни попалили, а всіх, кому не вдалося перейти до Туреччини, закатували…”
Тому ж Просперу Меріме належить фраза “Все купується, окрім народної любові”. Історія України навіть у найтяжчі часи чужинського іга і руїни була багата славними іменами — любов народу вони не купили, а заслужили щирістю помислів і героїзмом вчинків. Зрештою, не важливо, чи вивчать їхні імена сучасні “власть імущі” – головне, що вони живі у серці великого українського народу…
Олег ОСТРОВСЬКИЙ, колонка редактора газети “Козацький край”, № 3-4 (45-46) від 28 лютого 2013 року
