Малюнки Георгія Нарбута — це герб Української держави, перші купюри українських грошей і перші поштові марки УНР. Він творив і малював живу історію вільної України. Його синові, Данилу Нарбуту не судилося навчатися майстерності у свого батька — йому було тільки 4 роки, коли той помер, проте Данило успадкував гени Георгія…
Змалечку Данило Нарбут мав і добрих наставників — етнографа Антона Середу і художника Федора Кричевського, а в 14 років вже працював у декоративній майстерні Київського оперного театру.
1936 року був репресований і два роки провів на “Біломорканалі”, потім знову був театральним художником, а 1939-го пішов добровольцем на Фінську війну, де заслужив орден Червоної Зірки. Не ховався від армії і тоді, коли почалася Друга світова, проте потрапив у оточення й полон — з концтабору його чудом зуміла визволити дружина Галина.
В часи окупації працював у театрі Ковеля разом з Марією Донцовою, дружиною ідеолога українського націоналізму Дмитра Донцова. Коли ж гестапо запідозрило акторів і адміністрацію театру в “антинімецьких настроях”, пішов до лісу — очолив сотню УПА, воював проти гітлерівців і польської Армії Крайової. Не даремно козацько-шляхетський рід Нарбутів в усі часи славився як той, що дав Україні чудових воїнів — його представники воювали в рядах війська Петра Сагайдачного, а потім у Івана Мазепи. Так само проти кого б не воював Данило Нарбут — проти фінів, німців чи поляків, він не ховався за спини інших…
У часи ж миру знову брався за малярське ремесло, створюючи справжні художні шедеври. Син петлюрівця ніколи не приховував своїх націоналістичних поглядів. Якось на одній зі своїх художніх виставок Данило Нарбут зізнався: справжнім націоналістом його зробила… радянська влада — ще тоді, коли у 1929 році енкаведисти арештували його улюблену шкільну вчительку, доньку видатного українського драматурга Марію Тобілевич — у “справі Спілки визволення України”. Тож коли на початку 90-х років Нарбут став біля витоків УНА-УНСО, це стало логічним продовженням його біографії. А 3 березня 1998 року найстарішого унсовця не стало…
Вічною пам’яттю видатному художникові досі слугують його картини — зокрема, портрети серій “Сподвижники Богдана Хмельницького” і “Гетьмани України”, за які 1996 року він відзачений Шевченківською премією. Тільки після смерті Данило Нарбут став почесним громадянином рідного міста Черкаси, де з 1965 року працював художником драмтеатру – нагороджений пам’ятним знаком «За заслуги перед містом Черкаси» I ступеня з формулюванням “за неоціненний вклад митця у відродження духовності України, визнаний авторитет в сценічно-декоративному мистецтві, вагому культурну спадщину видатного майстра пензля для нащадків багатьох поколінь Черкащини, який був взірцем патріотичного ставлення до рідного міста”.
Світлана КРАВЕЦЬ
