10 лютого 2013 року відбудеться вечір пам’яті генерал-хорунжого Армії Української Народної Республіки Марка Безручка. Цього року виповнюється 130 років з народження та 69 років з дня смерті військового діяча УНР.
У програмі вечора:
- лекція “Марко Безручко і “диво над Віслою” (історик Павло Подобєд),
- виступ колективу бандуристів “Шпилясті”
- вільний мікрофон (обговорення, враження, пропозиції).
Початок заходу 10 лютого (неділя) о 18:00. Київ, вул. Ярославів Вал, 9 (конференц-зала), станція метро “Золоті Ворота”.
Організатори заходу: Спілка Української Молоді в Україні та Благодійна ініціатива “Героїка”.
ДОВІДКА
Безручко Марко Данилович (30. 10.1883, м-ко Великий Токмак Таврійської губ., тепер м. Токмак Запорізької обл. — 10. 02. 1944, м. Варшава, Польща) — військовий діяч, генерал-хорунжийАрмії УНР, голова Українськоговійськово-історичного товариства у Варшаві. Автор книги «Українські Січові Стрільці на службі Батьківщині».
Закінчив Одеське піхотне юнкерське училище (1908 р.), пізніше — Чугуївське військове училище та Миколаївську військову академію Генерального штабу у Санкт-Петербурзі(1914 р.). Учасник Першої світової війни. Воював на німецькому фронті, був начальником штабу дивізії. Пізніше — підполковник, начальник штабу30-гоартилерійського корпусуПівденно-Західногофронту. Навесні 1918 р. повернувся в Україну. Після приходу до влади гетьмана П. Скоропадського був призначений до Генерального штабу. Брав участь в українізації фронтових частин російської армії. Перейшовши наприкінці 1918 р. на бік Директорії, очолив оперативний відділ Генерального штабу Армії Української Народної Республіки. З квітня 1919 р. — полковник, начальник штабу корпусу Січових стрільців (під командуванням Є. Коновальця); член Стрілецької ради, з січня 1920 р. — командир6-їстрілецької дивізії Січових стрільців. Брав участь у Першому зимовому поході Армії УНР 1919—1920 рр. Після походу був інтернований поляками у табори в Каліші, згодом — у Щипйорні; розпочав роботу над своїми спогадами.
У березні 1920 р. М. Безручко разом з колишнім командиром3-їЗалізної дивізії О. Удовиченком організували дві нові дивізії з інтернованих українських вояків для української армії, що тодітільки-ноповерталась із Зимового походу. 21 квітня 1920 р. уряд УНР підписав із Польщею мирну угоду, а вже наприкінці місяця полковник М. Безручко доформував дивізію, названу6-юСтрілецькою. Вона складалася майже цілком із колишніх січовиків. Оскільки6-таСтрілецька дивізія була цілком боєздатна, на відміну від інших підрозділів, які повернулися з походу, поляки наполягли на тому, щоб вилучити її зі складу української армії та залучити до 3-їпольської армії. 7 травня 1920 р. дивізія М. Безручка разом із польською армією зайняла Київ.
З червня 1920 р. головним супротивником дивізії М. Безручка була кіннота С. Будьонного. Впродовж червня — серпня стрілецькі підрозділи та будьоннівці провели між собою низку боїв, але жодна із сторін не перемогла, бо супротивники мали рівні сили. У цей час на півночі Польщі тривала Варшавська операція, в результаті якої радянські війська відкинули польські сили аж до Варшави. Для поляків ситуація була катастрофічною.З-підЛьвова, де польські частини були розгромлені, на північ, у тил полякам, прямувала1-шаКінна армія Будьонного. Стримати її не могла жодна з польських дивізій. Єдиною боєздатною дивізією на всьому Південному польському фронті залишалась6-таСічова дивізія М. Безручка. Саме січовикам довелося прийняти на себе 21 серпня під Замостям (нині м. Замосць, Польща) удари червоної кінноти. Будьоннівці змушені були відійти, оскільки так і не зламали оборони січовиків. Фактично М. Безручко врятував від страшної поразки всю Польщу, оскільки не пропустив на Варшаву1-шуКінну армію.1-шакінна армія зазнала важких втрат і була відведена до резерву. Вже у вересні почавсяукраїнсько-польськийнаступ, який закінчився успіхом. У вересні — листопаді 1920 р. М. Безручко командував Середньою групою Армії УНР, проте через підписаннябільшовицько-польськоїмирної угоди наступ було припинено. Українська армія залишилась наодинці з усією Червоною Армією. До 21 листопада 1920 р. точились криваві бої. М. Безручко двічі водив січовиків у контрнаступ, але, не підтриманий іншими дивізіями, врешті почав виводити з бою свою групу.
Наприкінці 1920 р. М. Безручко очолював військову місію і штаб Армії УНР у Варшаві. У 1920—1924 рр. — військовий міністр і віце-міністр уряду УНР на еміграції у Польщі, член Вищої військової ради УНР. З 1924 р. оселився у Варшаві; у 1931—1935 рр. був головою Українськоговійськово-історичноготовариства у Варшаві.
З початком Другої світової війни М. Безручко вбачав головну загрозу для України в націонал-соціалізмі, який необхідно було подолати. Він активно підтримував Організацію українських націоналістів, проте вже 10 лютого 1944 р. генерал-хорунжогоМарка Даниловича Безручка не стало.
