На цьому фото групи холодноярських повстанців добре видно погони. Вони не зірвали їх, бо у ярах і лісах продовжували зберігати армійську дисципліну й порядок... Хоча собаки на руках і гармошка кажуть про те, як ці солдати скучили за рідною домівкою...
Яковенко Григорій Федорович (26.01.1892, с. Дайманівка Срібнянської волості Прилуцького р-ну Полтавської губ., тепер смт Срібне Срібнянського р-ну Чернігівської обл. − 09.02.1923, м. Київ) — військовий діяч часів Української Народної Республіки (УНР), отаман, член Холодноярського повстанського комітету.
Народився в козацькій родині. У Першу світову війну від рядового дослужився до штабс-капітана, командира батальйону. Був учасником нелегальної української організації полку − «Холодний яр», разом з іншими її членами заарештований, але після розгрому Корніловщини, випущений з-під варти. Українці полку обрали полкову раду, яку й очолив Григорій Яковенко. Від ради делегований на Перший з’їзд українських військових, де його обрали членом ради Південно-Західного фронту. Потім він був обраний членом президії фронтової ради. Залишився в м. Бердичів, брав участь у демократизації та українізації армії. Разом з українським урядом відступав з Житомира до Сарн, потім з німцями і Центральною Радою повернувся до Житомира. Звідти його направили в м. Черкаси Київської губ. уповноваженим по мобілізації.
До гетьманського перевороту поставився негативно.
Під час антинімецького повстання передав на станції Шпола отаману Миколі Шинкарю 22 вагони зі зброєю та набоями. Гетьманська адміністрація почала розслідування по факту зникнення цих вагонів, і Яковенко втік на Полтавщину. З 2 лютого 1919 р. він — уповноважений Директорії в Єлізаветграді, після її розгрому перебрався в Умань, де був заарештований чекістами. Але оскільки документи виявилися в порядку, його відпустили. Після захоплення Умані отаманом Клименком, Г. Яковенка призначили командиром Христинівської повстанської групи. На початку 1921 р., за спеціальним дорученням, він організовує Єлизаветградський повстанський комітет, що тісно співпрацює з Катеринославським повстанським комітетом та Холодноярською Республікою. Підтримував зв’язки з урядом УНР та керівником Південної групи —генерал-хорунжим Андрієм Гулим-Гуленком. Після спецоперації Надзвичайної комісії (рос. − ЧК) по розгрому Катеринославського повстанкому і загибелі Костя Блакитного, у місті з’явився колишній повстанець Степової дивізії, а тепер зрадник Кравченко, котрий до цього діяв в Катеринославі. Невдовзі чекісти знищили й Єлизаветградський повстанком.
Григорій Яковенко рятується від арешту та пробирається до Холодного Яру. Зв’язується з членами Холодноярського повстанкому Дегтярем, Атаманенком, Наливайком і Тараном. Деякий час співпрацює з Головним отаманом Холодного Яру Герасимом Нестеренком. На з’їзді очільників усіх повстанських організацій Холодного Яру обирається членом Холодноярського повстанкому. Брав активну участь в організації боротьби з більшовиками.
29 вересня 1922 р., унаслідок спецоперації ЧК, заарештований разом із багатьма іншими отаманами Холодного Яру та Чорного Лісу у Звенигородці на інспірованому чекістами «з’їзді отаманів» і доправлений до Лук’янівської в’язниці Києва. 2 лютого 1923 р. Надзвичайна сесія Київського губернського трибуналу винесла Григорію Федоровичу Яковенку смертний вирок.
Загинув під час повстання в Лук’янівській в’язниці.
