У стародавньому літописі “Повість минулих літ” розповідається про подорож Апостола Андрія Первозваного углиб українських земель: “Дніпро впадає у Понтійське море; море це звуть Руським. Уздовж його берегів навчав, як кажуть, святий Андрій, брат Петра. Коли Андрій навчав у Синопі і прийшов до Корсуня, він довідався, що від Корсуня недалеко гирло Дніпрове. І прибув він до гирла Дніпрового, а звідти вирушив угору по Дніпру. І сталося, що він прибув і зупинився під горами на березі. А ранком, уставши, промовив він до учнів, що були з ним: “Бачите ви гори ці? На горах цих засяє благодать Божа, буде місто велике і багато церков здвигне тут Бог”. І піднявся він на гори ці, поблагословив їх, помолився Богу і зійшов з гори цієї, де пізніше виріс Київ”.
Український народ віками зберігав пам`ять про цю подію як віддзеркалення історичного факту. Київський Собор, який відбувався 1621 року, у часи відродження Української Православної Церкви після болючого удару, завданого їй унією, своїм авторитетом ствердив апостольське походження християнства на українській землі. У соборній постанові сказано: “Святий Апостол Андрій – перший архиєпископ Константинопольський, патріарх Вселенський і Апостол Український. На київських горах стояли ноги його, і очі його Україну бачили, а уста благословляли, і насіння віри він у нас насадив. Воістину Україна нічим не менша від інших східних народів, бо і в ній проповідував Апостол”.
Благоволінням Божим кожна країна і кожен народ мають у своїй історії просвітителя. Великою честю для багатьох народів стало перебування на їхній землі учнів Христа Спасителя – святих апостолів. Славить похвалами Рим апостолів Петра і Павла, Індія – Фому, Єгипет – Марка, через яких народи, що перебували у темряві невідання, просвітилися світлом істинного богопізнання. Святий апостол Павло заповідав нам: «Пам’ятайте наставників ваших, котрі проповідували вам слово Боже, і… наслідуйте віру їхню» (Євр.13,7). Згідно зі словом апостола, наш український народ славить і вшановує святого Андрія Первозваного, який пройшов наші землі з проповіддю Слова Божого .Це саме він плив по Дніпру-Борисфену на Північ, дістався київських круч й передрік заснування великої святині –Богом береженої столиці нашої держави міста Києва. 13 грудня Свята Православна Церква молитовно згадує пам’ять святого апостола Андрія Первозваного. Саме йому, апостолу слов’ян, ми, українці, вдячні за його євангельську проповідь на нашій землі. Життя того, хто приніс нам звістку про Істинну та Життя, міститься у цій статті.
Апостол Андрій був братом первоверховного апостола Петра і походив з міста Віфсаїди, що в Палестині. З юних років він надавав перевагу духовним, вічним цінностям і тому коли почув проповідь Іоана Хрестителя про покаяння, став його учнем. Іоан смиренно називав своє служіння лиш звісткою про прихід Того, хто стане втіленням усіх старозавітних пророцтв, усіх очікувань людства. Тому коли він, вказуючи на Ісуса, мовив: “Ось Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере!”, Андрій відразу пішов за Христом. Потім Андрій покликав свого брата Симона, якого пізніше Господь назвав Петром, тобто Скелею. Андрій став першим послідовником Ісуса Христа, тому й одержав найменування Первозваний.
Апостол Андрій, як і інші апостоли, був свідком проповіді Ісуса Христа, Його чудес, що підтверджували Його божество. Андрій бачив страждання Спасителя, Його смерть і Воскресіння. Після Воскресіння Спасителя разом з іншими учнями удостоювався зустрічей з Ним і був присутній на Елеонській горі, коли Господь, благословивши їх, піднісся на Небо. Після зішестя Святого Духа апостоли кинули жереб, кому в яку країну йти для проповіді Євангелія. Святому Андрію дісталися країни вздовж узбережжя Чорного моря, північна частина Балканського півострова і Скіфія (у майбутньому — територія Русі). За переказами, апостол Андрій проповідував у Криму, потім по Дніпру дійшов до місця, де згодом виник Київ. «На горах цих возсіяє благодать Божа: велике місто буде тут, Господь освятить цю землю святим водохрещенням і спорудить тут багато церков», — сказав апостол Андрій Первозваний своїм учням. Потім він благословив київські гори і водрузив хрест.
Після повернення у Грецію апостол проповідував у місті Патрос (Патра). Тут через покладання рук він багатьох зцілив від недуг. Багато людей увірували в Христа, але місцевий правитель Егеат зненавидів апостола, назвавши його вчення божевіллям, і засудив Андрія до розп’яття. Щоб святий Андрій довше страждав і щоб не викликати швидкої смерті, його прив’язали до хреста на зразок букви X, не вбиваючи цвяхів у руки і ноги. Перед розлученням душі з тілом небесне світло осяяло хрест Андрія, і в його променях апостол відійшов у Царство Боже. Це сталося близько 62 року після Різдва Христового. Шлях поширення добра — це шлях страждань, адже воно завжди стикається зі злом. Слово Боже говорить: “Христос постраждав за нас і залишив нам приклад, щоб пішли ми слідами Його .” Апостол Андрій вповні наслідував цей приклад. Віддавна окремі вчені виступали проти правдивості літописного оповідання. Дуже воно схоже на пізнішу вставку до літопису .Та й, мовляв, чи був сенс апостолу підійматись у малозаселені гори біля Дніпра? Літописне оповідання про апостола Андрія, можливо, й пізніша вставка до найдавнішого літопису, яких тут немало, але, прикрашене в подробицях, воно має реальну історичну основу. Важливі свідчення цього зібрані Грецькою Церквою, яка віддавна вела суперництво за авторитет з Римською. На противагу відомостям про заснування Західної Церкви апостолом Петром греки пильно досліджували біографію свого основоположника апостола Андрія. Ці дослідження в один голос свідчать, що апостол Андрій проповідував Євангеліє і в далекій варварській Скифії. Найперше про це згадує батько церковної історії, єпископ Євсевій Памфил (помер у 340 році). Цікавим є також оповідання ченця Епіфанія, який повідомляє, що апостол Андрій під час своєї третьої подорожі обійшов східне та північне побережжя Чорного моря. Епіфаній твердить, що він сам побував у цих місцях і скрізь вислуховував місцеві оповідання про ап. Андрія, на власні очі бачив церкви, хрести, образи св. Андрія, скрізь він розпитував, зібрав і записав імена учнів Андрія, що були першими єпископами церков, які заснував апостол.
Є відомості про найперших українських святих-мучеників Інна, Рима і Пінна, яких ми згадуємо 20 січня. Вони були учнями ап. Андрія, родом із Скифії, які навчали та охрещували скифів. Але правитель варварів, схопив їх і замордував, обливши на морозі водою. Літопис говорить, що була люта зима і “річки позамерзали так, що ними їздили.” А це, безумовно, могло бути десь далі на північ. Все це говорить про те, що апостола Андрія справді можна вважати садівничим християнства в Україні. Апостол Андрій, безумовно, був і проповідував на нашій землі і плив нашим Дніпром. Можна сумніватися, чи підіймався він так високо, чи справді побував у Києві. Хоча це цілком вірогідно. Але для визнання Церкви Української Церквою Первозваною досить і того, що апостол Андрій дійсно був на Українській землі і навчав наших предків Слова Божого. Цілком можливо, що вже від часу апостола Андрія християнство ніколи не переводилося в нас, а постійно мало більше чи менше число своїх прихильників аж до офіційного хрещення в 988 році України — Руси князем Володимиром.
З нагоди свята вітаю усіх, хай Всещедрий Господь Благословить нас, та подасть кожному здоров’я, благополуччя, миру, любові між усіма, а Святий Апостол Андрій Первозваний Молить Бога за нас.
З повагою підготував настоятель Храму святих Первоверховних Апостолів Петра і Павла м. Чигирин протоієрей Василь ЦИРІЛЬ
Слава Богу-Спасителю і всім святим, що ми козаки!
Православна громада у нас тоді таки була, хоч і звалися наші предки як і всі жителі нашого регіону по-грецькі тоді скіфами, а єпархія – Скіфською. Помітна особливість – люди часто кочували, а ще були не дуже письменні, тому в перші століття в наших степах судячи за все храмів не було або було дуже мало як і ікон, люди молилися Богу просто неба, а ознакою християнина була щира віра, добрі слова і діла, ну і може ще (максимум) хрестик на шиї. Таке, “степове” сприйняття християнства це ж і є по суті “християнство степове козацьке”, яке зберігало свої особливості до XVIII ст. і суттєво вплинуло на християнство українське.
Крім варто пам’ятати, що у Римській-Ромейській імперії скіфи згадуються і як воєначальники, і як вчені (філософи-богослови) і як священники та святі. Люди з наших земель брали участь практично в усіх вселенських соборах, які проводились з III ст., при чому делегації наших богословів були досить потужні, до їх голосу дослухалися. Про це можна почитати зокрема в Історії Вселенських Соборів Карташева (рос.) –
http://azbyka.ru/dictionary/03/kartashev_vselenskie_sobory_07-all.shtml#s19
p.s. шановна редакціє, зверніть будь-ласка увагу, назва статті не зовсім корректна. основоположником церкви згідно православ’я здається є Бог-Спаситель і вона за нашим символом віри єдина – вселенська (а не грецька, римська чи ще якась).