17.11. 1921 в с. Малі Міньки поблизу смт. Базар (нині Народицького р-ну Житомирської обл.) у ході другого Зимового походу в бою з радянськими військами (9-та Кримська кавалерійська дивізія, командир Г. Котовський) зазнала поразки Волинська група Армії УНР під командуванням ген.-хорунжого Ю.Тютюника .
23.11.1921 жителів Базару більшовики зігнали подивитися на страту. Полонених, після дводенного перебування замкненими в голоді і холоді, вишикували біля заздалегідь викопаного рову.Котовський особисто хлопцям пропонував покаятися і перейти на бік Червоної армії. У відповідь пролунав голос Степана Щербака: “До вас служити не підемо. Стріляйте. Український народ вам цього не пробачить!” І залунало: “Слава Україні!”. Далі хлопці заспівали “Ще не вмерла Україна!”. Пісня обірвалася в них на вустах. Вони падали від катівських куль у глибокий рів. Мертвих і поранених загорнули промерзлою землею. Базарівці згадують, що потім чули з могили стогін. Історики кажуть, що листопадовий рейд майже не мав шансів на успіх, скоріше це був похід відчаю і акт героїзму.
- На цьому агітплакаті УПА художник повстанців Ніл Хасевич відобразив і трагедію під Базаром
359 героїв, що поховані в братській могилі села Базар, мріяли про українську державу без більшовиків. Заради цього армія УНР під командуванням генерал-хорунжого Юрка Тютюнника вирушила з Польщі в рейд тилами червоного ворога. Розраховуючи на селянське невдоволення “продразвестками”, вони планували підняти всенародне повстання і дійти до Києва. Чекісти стягнули всі сили. Історики свідчать, перевага живої сили в сорок разів була на боці червоноармійців. Червона кіннота вдень і вночі переслідувала повстанців.
Це були бої на виснаження, повстанці були напівроздягнені, голі, босі, впродовж двох тижнів не мали перепочинку.
Пам’ять Героїв Базарської трагедії офіційно вшановують з 1991-го року, а рік до того власті навіть заборонили встановити хрест на братській могилі в селі Базар, що на Житомирщині.
Тоді Житомирські рухівці збили дубового хреста, хотіли встановити його на братській могилі. Міліція заборонила. Василь Овсієнко згадує, що автомобілями перекрили тоді дорогу до села. Майор міліції злукавив: мовляв, захищатимуть від селян. Через бійку хрест не встановили. Рік він пролежав схованим в базарівських кущах.
Хоча тодішній голова колгоспу дав розпорядження нагорнути могили. На них напередодні референдуму 91-го року з’явився хрест і табличка, на якій триста п’ятдесят дев’ять прізвищ.
Пам’ятник базарівським героям звели 2000 року, щоправда, за гроші не української влади, а українців Великої Британії.
