Ситуація після виборів – як у якомусь холодноярському селі десь у 1922 році… Це коли чекісти знають, що практично все село налаштоване проти них, але почуваються спокійно, бо «зачистка» виконана якісно – більшість отаманів і їхніх козаків відловили, а на тих, хто на свободі, влаштовано пастки.
Хто вибори вів «підозріло по-чесному» – того намагалися зіштовхнути з дистанції. Я був вражений тим, на що сказали «фас!» міліції в Черкасах у переддень виборів. У студентів, які проводили доброчинну акцію від «Козацького краю», вилучили футболки з логотипом газети і написом «Я – за волю!». А листівки з портретом Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета, які ці студенти роздавали, назвали забороненою агітацією, бо вони закликали… не торгувати совістю. Слова Патріарха про те, що купувати і продавати голоси православних – це великий гріх, «експертів» у погонах несподівано налякали. І як вони тільки ті листівки побачили, якщо вперто «не помічали» ні самого масового підкупу, ні гігантські білборди провладних кандидатів, які висіли навіть у день виборів?!
Я щиро вдячний тим виборцям, які голосували не тільки за мене, а й за всіх кандидатів демократичного табору. Тим, кого не заманили ні пожмаканою і заяложеною брудними руками гривнею. Тим, хто голосував не так, як веліло начальство на службі і не так, як нашіптував сільський голова «по рознарядці згори». Козакам, які встояли проти спокуси «продпайків», соромитися нема чого. Вони вчасно зрозуміли: слідом за розкиданою по містах і селою приманкою прийдуть чужі «продзагони», які зберуть данину сторицею – новими цінами, проданою землею, реформами, спрямованими на поглиблення прірви між багатими й бідними…
Зрештою, Черкащина проголосувала достойно – про це говорять блискучі результати, які отримали «Батьківщина», УДАР і «Свобода». Кричущий факт того, що владі захотілося провести перевибори тільки там, де виграли опозиціонери Микола Булатецький і Леонід Даценко, промовляє сам за себе. Виходить, навіть п’ять і дванадцять з половиною тисяч голосів переваги не переконливі, коли суперники – від влади? Невже не соромно тим, хто з тріском програв, але намагається будь-що не пропустити переможців? Не задумувалися вони, що якщо перевибори будуть, то прийдуть й інші кандидати, зокрема й інші кандидати від влади, які відштовхнуть невдах, хоча ті й колеги їм по провладному табору? Невже подвійне розчарування варте того, щоб чіплятися за соломинку, одночасно намагаючись втопити й того, хто вміє плавати? Чому ж тоді зуміли достойно програти Володимир Гресь або Анатолій Бондаренко? Мабуть тому, що усвідомлюють: краще поразка чесна, аніж безчесно отримана «перемога». Післявиборча суєта на Черкащині – зайвий доказ того, що так само, як у далекому 1922 році «зачистки» в області безрезультативні. Той, хто дихає повітрям козацького краю, той звик вдихати його разом з п’янким духом свободи. Бо краще воля без долі, аніж доля без волі!
Зовсім скоро – чергова річниця битви під Базаром. Ця трагедія Другого Зимового походу Армії УНР дала багато прикладів мужності. У самій битві проти більшовиків-котовців 17 листопада 1921 року зокрема полягло понад 400 перших українських морських піхотинців. Їхній командувач, контр-адмірал Михайло Білинський – родом з Драбово-Барятинського черкаського Лівобережжя. Останні чотири кулі зі свого «браунінга» витратив раціонально: поклав трьох ворогів, а останню пустив собі у скроню… На відміну від контр-адмірала, який навчався у гімназії, Інституті східних мов і Петербурзькому Морському корпусі, Мирон Хульченко з Уманського повіту був людиною не надто грамотною, але відчуйте смак того, що він написав у графі партійність, перш ніж його розстріляли більшовики: козак 2-ї бригади 4-ї Київської дивізії Армії УНР старанно вивів: «партії петлюрівської»! Навіть коли зброї не мав, то словом бив. Так вже влаштовані земляки великих Богдана і Тараса: їхнього обуха батогом не переб’єш, як не старайся!..
