90 років тому, 30 жовтня 1922 року в бою проти чекістів загинув отаман Роман Бабій, чиї повстанці діяли на території сучасних Черкащини та Кіровоградщини. Не стало ще одного борця за волю України…
Роман Бабій народився 1899 року в с. Грузькому Голованівського повіту. Вже в 20 років командував загоном Повстанської армії Нестора Махна. З другої половини 1919 р. і до кінця 1922-го діяв самостійно, очолював відділ, який оперував у Голованівському, Первомайському, Балтському та Уманському повітах. Виявив себе талановитим ватажком.
Саме з ініціативи Бабія в серпні 1919 року махновці здійснили рейд до Умані, а тоді до Перегонівки. Родинне село Бабія обминули, бо тут зосередилась велика кількість денікінського війська. Нестор Махно повернув на схід, а Роман із товаришами залишився в рідних околицях. За час перебування в Повстанській армії Бабій ближче пізнав махновські порядки та ідеологію: чорні прапори і невмотивований терор відвернули його від цього руху.
Роман зібрав чималий загін із патріотичної молоді. Це була, як зазначав ворог, “особо сильная шайка”. В матеріалах Одеського губернського управління міліції і карного розшуку неодноразово наголошувалось, що загін Бабія зривав або “дезорганізував роботу продовольчої інспекції та інших (совєтських) кампаній у селі”. Дійсно, отаман перехоплював на дорогах і завертав назад валки з “продразвьорсткой”, а “продармєйцев” посилав до пекла.
Діставалося і тим, хто пішов на службу до більшовиків, вислужувався перед ними, сам віз своє добро на заготівельні пункти окупантів. На перший раз таких земляків Бабій попереджав, на другий раз сік нагайками, на третій – розстрілював. Кару здійснював при свідках, на пострах іншим. Роман наказував свідку-селянину:
– Іди і закажи іншому: це зробив я – отаман Бабій! Якщо хто буде підтримувати цю більшовицьку заразу – кожного таке чекає. Якщо не хочете самі розуміти, якого ви собі змія годуєте, то я вас примушу наганом це розуміти!
Більшовицькі агітатори і преса чимало зробили, щоб отаман постав в очах народу грабіжником. Попри агітацію, яка змальовувала Бабія нещадним зарізякою, селяни любили свого захисника, складали про нього легенди. У народній пам’яті збереглося чимало свідчень, як він приходив на допомогу знедоленим, тим, хто постраждав від комуноросійської влади. Навіть харківська газета “Коммунист” змушена була назвати його “представником політичного бандитизму”. Тобто таким, що діяв з ідейних міркувань.
Скільки зусиль було витрачено більшовиками, щоб знешкодити народного месника! Але каральні загони верталися ні з чим. Щасливо уникав він і численних пасток. Неодноразово чекісти намагалися інфільтрувати до повстанського загону свого агента. І врешті це їм вдалося: запроданець М. Поліщук увійшов у довіру до отамана і став “партизаном”. Цей перевертень і повідомив ЧК про місцеперебування Романа Бабія в Голованівському лісі.
У сутичці, що зав’язалася, отамана було убито разом з ад’ютантом – старшиною Кушніром. Одеське губернське управління міліції і карного розшуку зазначало, що 30 жовтня 1922 року неподалік с. Грузького “після двогодинної перестрілки бандити загинули. Тіла Бабія і Кушніра були знайдені під пічкою, куди вони, очевидно, залізли, будучи тяжко пораненими”.
Столична на той час газета “Коммунист” радісно повідомляла: “В останніх числах жовтня нарешті спіймано і вбито одного з останніх представників політичного бандитизму отамана Романа Бабія, який протягом трьох років тероризував місцеве населення…”
Отримав своє і каїн: під час перестрілки куля не минула і його. За кілька днів він сконав. Очевидно, малою втіхою стало для нього посмертне нагородження орденом Червоного прапора – за зраду Батьківщини.
Роман КОВАЛЬ
