У галузевому державному архіві Служби безпеки України в Києві зберігається унікальна колекція з понад 270 «купюр» так званих «бофонів» – прообразу грошей, які випускалися в криївках Західної України бійцями УПА. Сьогодні, коли ми святкуємо 70-річчя від дня створення Української Повстанської Армії, коротко розповімо читачам «Козацького краю» про «цінні папери» українського підпілля, які нині вважає за успіх роздобути для своєї колекції будь-який колекціонер-нумізмат.
Своєю назвою бофони завдячують тому, що на більшості з них є написи «На бойовий фонд». Власне, бофони краще було б віднести до розряду своєрідних облігацій, призначення яких – розрахунок з населенням за отриману провізію та одяг. У разі перемоги визвольної боротьби власники бофонів могли б обміняти їх на стабільну валюту нової України. Випускалися бофони оонівським підпіллям з 1939 і аж до 1952 року. Їх було близько 500 різновидів, а «ходили» бофони на території 12 областей України й Білорусі, частково – навіть на деяких територіях сусідніх Польщі, Словаччини, Австрії та Чехії. Випускалися вони й на еміграції, тому на одних є написи «карбованці», а на інших – «злоті», «марки», «шилінги», навіть «долари» і «фунти стерлінгів». Випуски бофонів у підпіллі УПА були гострою необхідністю для повстанців, а бофони на еміграції слугували швидше підтвердженням вкладу їхніх власників у роботу українських організацій в екзилі. Були серії «грошей», присвячених Святу Зброї, Святу Соборності, Святу Героїв…
Найцікавіші бофони – це ті, які випускалися власне у підпіллі – так звана «Волинська серія» купюр номіналом від 10 до 1000 карбованців. Автором ескізів і кліше, виготовлених з деревини груші, ясена і вишні, був випускник Варшавської Академії мистецтв родом з Галичини, надзвичайно майстерний художник і графік Ніл Хасевич (повстанське псевдо Бей-Зота). До війни його роботи експонувалися у Празі, Варшаві, Львові, Берліні, Лос-Анжелесі й Чикаго, а сам художник отримав навіть спеціальну відзнаку Ватикану. Бійці УПА оберігали його не менш пильно, аніж найвищих очільників своєї армії. Оскільки Хасевич не мав однієї ноги, для нього навіть виготовили спеціального велосипеда, на якому він міг їздити хоч лісовими, а хоч і гірськими стежками…
На пошук автора бофонів і надзвичайно влучних антирадянських плакатів була зорієнтована спеціальна група енкаведистів. Їй пощастило вийти на слід художника тільки 1952 року – у вилученому «грипсі» (повстанській шифрограмі) вичитали наступне: «Роздобули для вас п’ять кілограмів паперу і вишневе дерево». Здогадалися, що друзі приготували їх для автора підпільних «грошей»…
На пропозицію здатися з оточеного бункера ніхто не відповів – тоді його закидали гранатами. Серед трьох загиблих бійців УПА впізнали Ніла Хасевича – він лежав із затиснутим у руці автоматом. Пізніше став відомим зміст одного з його останніх листів: «Як довго у мене буде залишатись хоча б одна іскра життя, я битимусь із ворогами свого народу. Я. каліка, воюю з ними в той час, коли багато і здорових людей у світі навіть не вірять, що така боротьба можлива. Я хочу, щоб увесь світ знав, що боротьба можлива і що українці борються». Ще раніше від самого Ніла загинули його батько (від рук гітлерівських нацистів) і брат (від рук більшовицьких партизанів). Ще одного брата, який був священиком, арештувало НКВД і він не повернувся з томських таборів. Та прізвище Хасевича дійсно й донині пам’ятає світ…
Уважно розгляньте ці «гроші» УПА. Правда, тяжко уявити, як такі майстерні речі одноногий художник робив при світлі каганця в підземеллі повстанського бункера? Інша частина зображених бофонів робилася художниками-українцями вже за кордоном, у справжніх друкарнях. Але з тим самим сподіванням – що Україна здобуде волю і всі атрибути власної державності…
Світлана КРАВЕЦЬ
