Редактор «Козацького краю» Олег Островський – біля посіченого осколками британської авіабомби середньовічного фонтана привокзальної площі Аугсбурга. Це – єдине, що уціліло на місці, де востаннє бачили Горліса-Горського…
Черкаські журналісти зробили крок назустріч розкриттю таємниці загибелі Горліса-Горського.
Пропозиція Українського журналістського фонду у складі групи редакторів провідних ЗМІ відвідати водночас чотири європейські країни здавалася заманливою, проте не такою, що є на часі. Були інші плани й турботи, аж поки з Києва не надіслали детальний план поїздки Польщею-Чехією-Німеччиною-Австрією. З нього стало зрозуміло: якщо поїдемо, то в Німеччині будемо якраз у дні, коли 1946 року там загинув знаменитий письменник Юрій Горліс-Горський…
Автор знаменитого “Холодного Яру” і старшина гайдамацької Холодноярської республіки прославився у боях за волю України, проти чужоземної навали, а його книга збурила Західну Україну і спонукала рівнятися на Холодний Яр, створивши УПА…
Поразка визвольних змагань змусила Горліса-Горського до еміграції. 27 вересня 1946 року Юрій Горліс-Горський, старшина 2-го Запорозького полку та полку Чорних запорожців Армії УНР, осавул 1-го куреня полку гайдамаків Холодного Яру і знаменитий письменник, загинув. Того дня він разом з Борисом Левицьким і Романом Паладійчуком виїхав поїздом з Нового Ульма до Аугсбурга – на зустріч із керівником місцевого відділення англійської розвідки на псевдо Карл. Як розповідав пізніше Левицький, метою зустрічі було припинення “терору і безчинств” у таборі Нового Ульма. Коли зійшли з поїзда в Аугсбургу, Горліс-Горський показав на джип з “американцями”, який чекав біля розваленої будівлі пошти. В нього він і сів. На обумовлене місце зустрічі ввечері не повернувся…
- Юрій Горліс-Горський
Версія обставин загибелі така: у джипі сиділи перевдягнені у американську форму вбивці (найімовірніше, від самого Карла, який, як пізніше з’ясувалося, мав антиукраїнські погляди і скоріш за все був подвійним агентом від СМЕРШа). Сторож школи хутора Вейнбах на околиці Аугсбурга стверджував, що в останні дні вересня сюди привезли людину в американському джипі, яку потім довго мордували. У кімнаті, де це відбувалося, сторож знайшов ремінь, схожий за описом на той, що був на Горлісові в день, коли він зник.
Через декілька років до видавництва “Українські вісті” зайшов начальник кримінальної поліції, який заявив: у каналізації району Гаунштетен, біля бараків, де містилася радянська репатріаційна місія в Аугсбурзі, знайдено тіло людини. За всіма описами (татуювання, вставні зуби, зріст, одяг) це був Горліс-Горський. Тіло збереглося через те, що було занесене мулом. На запитання, де його поховали, поліцейський відповів: “Не знаю”…
У подорож до Німеччини, де Горліс-Горський загадково зник 66 років тому, вирушили 22 вересня – в день, коли світові ЗМІ тиражували “сенсацію” про черговий “кінець світу”. Спеціалісти НАСА розказували, що саме цього дня на Сонці буде такий спалах, який начебто виведе з ладу всю техніку на Землі – і першими загинуть ті, хто летітиме в літаках – у них, мовляв, відмовлять двигуни. Наша група з двох десятків журналістів українських ЗМІ того дня вилетіла з аеропорту Жуляни і благополучно приземлилася у польському Катовіце…
Після відвідин Кракова і чеської Праги, відхилитися від основного маршруту групи вдалося вже з Мюнхена. До місцевої електрички заскочили за мить до її відправлення – і менш ніж за годину вже були на головному “бані” (вокзалі) Аугсбурга – тому самому, куди десятки років тому прибув Горліс-Горський зі своїми товаришами. Перемовини зі стареньким працівником привокзального поштового відділення були успішними – він зразу зрозумів, про яку стару будівлю пошти ми розпитували. Виявилося, що знищена вона була під час потужного авіанальоту британців і американців у лютому 1944 року. Тоді понад 500 літаків союзних військ, які бомбили Аугсбург, завдали бомбових ударів по танковому заводу MAN, авіазаводу “Мессершміт” та ремонтних майстернях військової техніки, які були поряд із залізничним вокзалом. 1946 року в останній день свого життя Горліс-Горський стояв між зруйнованою вибухом бомби поштою і уцілілим фонтаном на привокзальній площі – на ньому, між старовинними зображеннями міфологічних персонажів ми й нині розгледіли сліди від осколків авіабомб… Пошта, біля якої тоді стояв американський джип із вбивцями, які чекали на українця, до сьогодні не вціліла – її рештки знесли 60 років тому, і нині тут – міський центр дозвілля. Коли ми зайшли, на першому поверсі у перукарні робили зачіски місцеві фрау, у закусочній попивали пиво неговіркі бюргери, а у холі на іграшковому “джипі” каталися дітлахи. На другому поверсі молодь чекала на сеанс у кінотеатрі, а у фітнес-центрі “тягали залізяччя” німці, які прагнуть бути сильними… Мирна картинка, яка нічим не нагадує про трагедію, яка сталася тут у перший післявоєнний рік жахливого протистояння спецслужб кількох держав у завойованій Німеччині.
На привокзальній вулиці, названій на честь Перемоги (тільки чиєї?) «Вікторія-штрассе» стояло таксі, з салону якого линула… російська мова – таксист дивився кіно. Підійшли до нього. Виявилося, емігрант з російського Сибіру. Пообіцяв звести з українцями, які в Аугсбурзі торгують вживаними годинниками. Розповів, де найчастіше можна побачити емігрантів з колишнього СРСР – біля міської… синагоги. Показав, де поліцейський відділок Аугсбурга… Далі мають “попрацювати” два інформаційні запити – від редакцій газет «Козацький край» і «Прес-Центр». В усякому разі, досі ніхто з України не намагався це зробити. Пунктуальність і сумлінність німецьких поліцейських дає змогу сподіватися на позитив у пошуках місця поховання Юрія Горліса-Горського – на результати розслідування чекатимемо вже в Україні.
Поїздка дала чимало додаткової інформації. Ми були в Мюнхені, а одна з відомих його жительок – фрау фон Остряниця, донька уродженця Черкащини Івана Полтавця-Остряниці, колишнього Генерального писаря Української держави, “правої руки” гетьмана Скоропадського. Що цікаво, народився він у чигиринському Суботові 1890 року, 26 вересня – знов-таки в день, коли ми саме були у Мюнхені. У Новому Ульмі, де до своєї загибелі 27 вересня 1946 року проживав Горліс-Горський, як виявилося, досі є чудово збережений пам’ятник на могилі генерал-хорунжого Армії УНР Андрія Вовка. А як знаємо з досліджень відомого письменника, друга “Козацького краю” Романа Коваля, генерал Вовк народився 2 (15) жовтня 1882 року (рівно 130 років тому!) у золотоніських Деньгах на Черкащині й під час Першого Зимового походу, визволяючи від більшовиків Україну, пройшов Черкаси, Чигирин, Холодний Яр, Канів… У Новому Ульмі певний час жив і Тодось Осьмачка – ненависний більшовикам письменник родом із Куцівки на Смілянщині. Отримали ще одну підказку від Романа Коваля – у Празі, де ми затрималися на добу, дуже довго жив і працював ще один наш земляк з тих самих Деньгів, що й Андрій Вовк – Сергій Шелухін. Знайшли безліч цікавої інформації: він був Генеральним суддею УНР, потім членом Державного сенату в часи гетьманату Скоропадського, а за Директорії – виконувачем обов’язків міністра юстиції. Золотонісець став керівником української делегації на переговорах з більшовицькою Росією, а згодом – учасником Мирної конференції в Парижі. З 1921 року – на еміграції у чеській Празі, де очолив українську громаду і став професором двох університетів. Тож наша поїздка Європою стала черговим кроком, який наблизив до загадок минулого, пов’язаних зі славними земляками. Найближчим часом очікуйте розгорнутих публікацій про цих людей. Тими, хто воював за волю своєї нації, гордиться кожна країна Європи, але чомусь українська влада досі з побоюванням ставиться до цих імен. Час повертати їм заслужену славу…
Олег ОСТРОВСЬКИЙ, Андрій КРАВЕЦЬ
Газета “Козацький край”, №17 (36) від 5.10.2012 р.
Нагадаємо: співавтори цієї публікації Олег Островський – головний редактор газети “Козацький край” та Андрій Кравець – головний редактор газети «Прес-Центр». Наприкінці 2011 року наші видання започаткували низку спільних проектів по висвітленню черкаських сторінок історії української визвольної боротьби та радянських концтаборів. А в серпні нинішнього року обидва автори цієї публікації, разом з журналістом “Вечірніх Черкас” Володимиром Гамалицею і священиком Василем Цирілем здійснили автоподорож завдовжки у 5,5 тисячі кілометрів на російські Соловки, де похований останній кошовий Запорозької Січі Петро Калнишевський, та у підмосковне Ярополче, де спочив гетьман Петро Дорошенко, уродженець Чигирина…
Як вже повідомлялося у минулому номері «Козацького краю», нинішнього вересня за сприяння Олега і Лесі Островських вийшла друком нова книга Горліса-Горського, упорядкована Романом Ковалем – «Ми ще повернемося!» Багато творів славного літератора, зібраних у цій книзі, широкий читацький загал побачив уперше. Це – далеко не останній наш захід, спрямований на належне вшанування автора знаменитого «Холодного Яру». Не даремно ж 14 жовтня, на Покрову, гостею Холодного Яру і редакції «Козацького краю» буде внучка Горліса-Горського Ляля Лісовська, яка спеціально приїздить з Великобританії, де мешкає…
