Начальний Пластун Северин Левицький народився 6 вересня 1890 р. в Щуровичах, повіт Броди, Галичина, в родині відомого громадського діяча о. Михайла і Савини з дому Стрільбицької.
Крім нього були в родині дві старші дочки, Іванна і Ольга.
До середньої школи (польської) ходив у Бродах і там був діяльним членом тайного українського гуртка. Втратив скоро батьків ( в 1908 році помер батько, а в 1904 мати). Малий Северин вчився дуже добре, одержує стипендію й закінчує в 1908 році середню школу. В осені цього ж року поступає на філософічний факультет львівського університету.
Був це час, в якому галицькі українці вели затяжну й завзяту боротьбу за свої національні права: за право мови, за збільшену участь у повітовій і крайовій самоуправі, за українське шкільництво, зокрема за український університет, за реліґійну рівноправність.
В 1908 р. Мирослав Січинський вбив австрійського намісника Галичини, польського графа Потоцького за несправедливе і незаконне переведення виборів до крайового сойму. В 1910 р. відбулося віче студентів-українців в мурах львівського університету в обороні прав української мови та за урухомлення нових українських катедр а також за створення українського університету. Віче покінчилося криваво. Уоружена боївка польських студентів хотіла розігнати віче, вив’язалася боротьба, у висліді якої поранено смертельно студента Адама Коцка.
- Северин Левицький (“Сірий Лев”)
В такому часі попав у Львів молодий Северин Левицький. Він студіював пильно, але теж брав активну участь в студентському і політичному житті. Він співпрацював у акції визволення з тюрми Мирослава Січинського, він був учасником віча, де пострілено Коцка. Разом із Лесем Курбасом переносив раненого друга в безпечніше місце. Саме з приводу цієї активности не міг по закінченні студій дістати державної посади. Учительську працю почав у Яворові, в ґімназіі “Рідної Школи”. Молодий учитель не обмежується до фахової тільки праці. Вже в короткому часі він організує і веде відділи Українських Січових Стрільців на передмістю Наконечне, як також запізнається вперше з діяльністю Пласту.
В 1914 р. з вибухом Першої світової війни покликано його до австрійської армії. Скоро одначе переходить до Українських Січових Стрільців, де дослужується ступеня четаря.
В 1915 р. відряджено його до німецької армії як перекладача. В 1917 році вертається знова до Усусів і виїздить з окупаційними частинами австрійської армії на зайняті центральні українські землі. В жовтні 1918 року дістає відрядження до Львова і тут бере участь в боях за Львів як командант відтинка “Замарстинів”. В цьому ж році одружується з Оксаною Стернюк, дочкою українського католицького пароха в Пустомитах біля Львова. Як член Української Галицької Армії переходить усю воєнну долю і недолю. Не оминає його й пошесть п’ятнистого тифу, яку переходить враз з тисячами вояків УГА. В часі недуги піклується ним його дружина Оксана.
По закінченні війни у вересні 1920 р. вертається до Львова і одержує працю в державній українській учительській семінарії.
В цім часі стає спершу опікуном, а згодом зв’язковим Верховної Пластової Команди для 4-го Полку ім. Б. Хмельницького, що діє на терені його школи. Того ж року заприязнюється з др-ом Олександром Тисовським і стає його найближчим другом і співробітником.
Рік 1924 знаменний в житті проф. Северина Левицького. Влютому гине траґічно в польській тюрмі його сестра Ольга Басараб. В квітні відбувається перший повоєнний Верховний Пластовий З’їзд, на якому обирають його головою Верховної Пластової Команди.
В цім і чергових роках Верховний Отаман з приводу своєї діяльности в Пласті та з приводу політичної діяльности своєї погибшоі сестри Ольги переходить цілий ряд доходжень, переслідувань, доносів.
У висліді переносить його влада до польської учительської семинарії як учителя української і німецької мов. Там працював він аж до другої світової війни.
З днем 12 квітня 1924 р. Северин Левицький стає Верховним Отаманом Українського Пласту і від цього дня історія його життя й історія Пласту нерозлучно пов’язані зі собою через слідуючих 38 років. Від цього дня він присвятив Пластові увесь свій вільний час, все знання і вмілості, всю свою енерґію. З умілістю педаґоґа й відвагою вояка повів Верховний Отаман Український Пласт до його розквіту і сили.
Основна внутрішня реорганізація Пласту, поширення членства між ремісничу й сільську молодь, вміла відсіч намаганням відсепарувати “шкільний” Пласт від головного Пластового проводу, поширення Пласту на Волинь, підпорядкування Верховній Пластовій Команді Пласту на Закарпатті й Буковині, організація еміграційних пластових осередків по українських студентських центрах – все те було вислідом плянів, енергії і невсипущої праці Верховного Отамана. Дальше створення – побіч юнацького – трьох нових пластових уладів: новацького, старшо-пластунського і сеньйорського, розбудова табірництва, організація зустрічей, господарська і видавнича діяльність Пласту – все те було ініціоване й відбувалося при особистій керівній участі голови Верховної Пластової Команди, Веховного Отамана.
В розгарі праці й успіхів приходить великий удар. Дня 26 вересня 1930 р. польська влада заборонює Пласт. Здається все скінчилося. Та Верховний Отаман не попадає у зневіру, не закладає бездільно рук. Він очолює з уряду Ліквідаційну Комісію, що на зовні переводить ліквідацію Пласту, а рівночасно дає ініціятиву до створення Пластового Центру – тіла, що опрацьовує нові форми існування пластового руху “Вогні”, “Доріст Рідної Школи” , “Комісія Виховних Осель Молоді”, “Плай” – оце організації, що на зовні леґалізують пластову роботу. Пластова праця йде невпинно, хоч і не є в одностроях. Організуються існуючі табори, розбудовуються нові: Остодір, Старява, Космач. Всім цим керує невидимий Пластовий .центр під проводом Верховного Отамана.
Приходить друга світова війна. Вона нищить усі надбання і за[…]тує організаційною схемою, в якій діяв Пласт. Пластовий Центр діє безперебійно, хоч більшість його членів виїхала з приходом до Галичини большевиків на захід. Проф. Северин Левицький з дружиною і дочкою залишається у Львові та працює викладачем в Учительському Інституті.
З приходом Німців до Львова й створенням Українського Комітету проф. С. Левицький перебирає відділ молоді. По переїзді централі УЦК до Львова він обіймає провід Учительського Об’єднання Праці, – рівночасно співпрацює із створеними в 1942 р. “Виховними Спільнотами Української Молоді”, які велися при рефераті молоді УЦК за пластовими зразками.
В липні 1944 р. покидає Львів і подається на еміграцію. Кінець війни застає його на праці в німецького “бавера” в Еґґенталь у Баварії, там переходить важкі хвилини в зв’язку з “добровільною репатріяцією на родіну”. В часі побуту в Еґґенталь нав’язує зв’язки з членами Пластового Центра і є одним з ініціяторів відновлення пластового руху на еміґрації. В жовтні 1945 р. відбувається в Карльсфельді пластова конференція, яка ухвалює створення Союза Українських Пластунів на іміграції. Сірий Лев бере в ній активну участь. Хоч не займає офіційного становища у вибраному пластовому проводі, він держить чуйний палець на живчику молодої організації. В 1947 р. на пластовому з’їзді в Реґенсбурґу проклямують його Начальним Пластуном. Від тоді стоїть він на чолі всего українського пластового руху, як_уосіблення організаційної єдности, його безпереривноі дії і традиції. Його авторитетові підлягають усі вияви пластової діяльности, де б вони і в яких організаційних формах не проявлялись.
Тяжко описати прояви його многогранної діяльности з цього часу. Та головною його увагою тішиться наймолодший пластовий улад – Український Пластовий Сеньйорат. Сірий Лев особисто переводить верифікацію членів УПС, він реорганізує 1 Курінь ім. Степана Тисовського і стає його першим курінним. Коли додати до цього, що був він головою Головної Пластової Ради, а теж головою Українського Пластового Сеньйорату – стане його роля у відновленні Пласту на еміґрації.
В 1949 р. переїздить до США й осідає в Бафало, Н.Й., де й остає до кінця свойого життя. На цьому терені знайшов він ще одно своє дитя: Новий Сокіл. Існування й розбудова Нового Сокола це в значній мірі заслуга його особистої праці та фінансової допомоги.
Зі свого гнізда в Бафало розвиває Сірий Лев свою невсипущу діяльність, він пильно слідкує за всіми проявами пластового життя у цілому світі, помагає у пластовій діяльности дописами, доповідями, поїздками, участю в пластових з’їздах, конференціях чи святкуваннях, збиранням історичного матеріалу та широкою перепискою з пластовими проводами а то й з поодинокими пластунами у цілому світі.
В 1960 р. переживає ще один важкий удар, смерть дружини Оксани. Він не покидає своєї праці, підготовляє до друку свої спомини, що зв’язані з історією Пласту, бере активну участь у підготові чергової великої Ради Українського Пластового Сеньйорату, цікавився підготовкою до урочистих святкувань 50-ліття Пласту.
Та невблаганна смерть наближається, Начальний Пластун відчуває її холодний подих. У свому листі до Крайової Пластової Старшини в США з дня 17 січня 1968 р., в якому на сім сторінках вичерпно аналізує працю цієї установи, він пише дослівно: “Чомусь не можу позбутися почуття, що сиджу вже на санях… і мушу сказати щось не так для науки, але щоб вияснити, як я в дійсности дивився на справи”. Два дні перед смертю Сірий Лев бере участь у раді станиці в Бафало, а опісля у святі Крут.
Дня 30 січня 1962 р. перестало бити серце Начального Пластуна Сірого Лева. Помер у повній свідомості, з іменем Бога на устах.
Опечалене пластове братство величаво віддало послідню прислугу свому Верховному Отаманові й Начальному Пластунові. Послідний звіт голови Головної Пластової Булави й звук сурми “Ніч вже йде” замкнули книгу його життя на віки.
Та дух Сірого Лева буде жити, як довго існуватиме Український Пласт. –
Не вірте, що його нема….
У кожнім кроці пластуна –
Живий дух Лева невмірущий!
Пластовий листок. – 1962. – Ч1 (80). – січень-лютий. www.plast.org.ua
