Вже три місяці депутати Зеленьківської сільської ради Тальнівського району Черкащини вивчають біографію односельця – генерал-хорунжого Армії УНР Олександр Загродського. Взятися за історію депутатів змусили представники благодійної ініціативи «Героїка».
«Ми звернулися до сільської ради з пропозицією вшанувати непересічного односельця. Олександр Загродський був заступником головнокомандувача Армії Української Народної Республіки. Цей військовий належить до когорти тих людей, які в буквальному сенсі творили історію нашої держави. Ця людина заслуговує на те, щоб в рідному селі була вулиця його імені. Напевно, більш видатного та заслуженого перед батьківщиною вояка годі знайти не лише в Зеленькові, а й в цілому Тальнівському районі», – пояснює ситуацію представник «Героїки» Олег Собченко.
Сільська рада вирішила не брати на себе відповідальності за перейменування вулиці, натомість ухвалили винести дане питання на розгляд «конференції представників громадян села». Дату проведення конференції не знає навіть сільський голова. Єдине, що знають депутати напевно – з розглядом питання не треба квапитись, варто почекати на результати парламентських виборів. Долю вулиці Олександра Загродського зеленьківці вирішать лише у 2013 році – так постановили місцеві обранці.
Історична довідка
Загродський Олександр Олександрович (10.04.1889-04.08.1968) — генерал-хорунжий Армії УНР (генерал-полковник в еміграції).
Походив з родини священика с. Зеленки Уманського повіту Київської губернії. Закінчив 3 класи
Київської духовної семінарії. 20.11.1912 р. був покликаний до армії та зарахований солдатом до 74-го піхотного Ставропольського полку (Умань). З 30.06.1913 р. — молодший унтер-офіцер. З 28.03.1914 р. — старший унтер-офіцер. 18.06.1914 р. витримав іспит на звання прапорщика (отримав 22.08.1914 р.). Учасник Першої світової війни. Нагороджений Георгіївською зброєю за нічний бій з 24 на 25.11.1914 р. Мав кілька поранень: кульове навиліт у верхню частину живота у бою біля Рогатина (17.08.1914 р.), у бою біля с. Сюсферд (25.11.1914) та біля с. Чебахаза (22.03.1915 р.). Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.
З листопада 1917 р. — командир Київського вартового полку військ Центральної Ради. З 09.02.1918 р. — командир 1-го Запорізького куреня військ Центральної Ради. З 15.03.1918 р. — командир 1-го Запорізького полку Армії УНР, розгорнутого з куреня після повернення до Києва. Під час правління П. Скоропадського, не зважаючи на звання штабс-капітана, залишився на посаді командира полку. 21.10.1918 р. був підвищений до рангу капітана з перейменуванням у сотника. 3 16.11.1918 р., після протигетьманського повстання на Харківщині — командир Запорізької дивізії військ Директорії. З 19.12.1918 р. — за сумісництвом командувач українських військ на Харківщині. З 28.02.1919 р. — за сумісництвом помічник командувача Східного фронту Дієвої армії УНР. 21.03.1919 р. був членом т. зв. революційної ради у Вапнярці. З травня 1919 р. — начальник 6-ї Запорізької дивізії. З 10.06.1919 р. — помічник начальника Запорізької групи Дієвої армії УНР. 01–10.09.1919 р. — в. о. командувача Запорізької групи Дієвої армії УНР. З 10.09.1919 р. — командувач Волинської групи Дієвої армії УНР. Учасник Першого Зимового походу — начальник Збірної Волинської дивізії. У лютому — квітні 1920 р. захворів на тиф, лікувався у рідному селі (т. в. о. начальника дивізії у цей час був генерал Н. Никонів). З 15.05.1920 р. — начальник 2-ї Волинської стрілецької дивізії Армії УНР.
З 1923 р. — на еміграції у Польщі, жив у Калішу. З 1944 р. — в Австрії. З 1950 р. — у США (Нью-Йорк). Помер у Нью-Йорку, похований на православному цвинтарі у Баунд-Бруці.
Джерело: Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921): Наукове видання. — К.: Темпора, 2007.
