На фото: Леся Островська - з гривною вождя, яка віднині стала новим експонатом Музею історії Холодного Яру
Масивна шийна гривна (прикраса) зі срібла, яка колись належала вождю племені з антського союзу, тепер потрапила до музею історії Холодного Яру, що діє у рамках Музейно-етнографічного комплексу «Дикий хутір» на чигиринському хуторі Буда.
Директорка «Дикого хутора» Леся Островська демонструє журналістам прикрасу. Гривна – частково з гладкими пласкими стінками, а частково – скань з перекручених між собою срібних дротинок. Місцями добре видно залишки орнаменту і сваргу – знак сонця, в ХХ столітті спаплюжений гітлерівцями, бо став відомий як свастика.
- Цю гривну передав у дар музею добродій, який побажав залишитися невідомим, – говорить пані Леся. – Проте він досить детально описав місце, де її знайшов – поблизу річки Тясмин біля села Лубенці Кам’янського району, на північній околиці урочища Холодний Яр, частина якого в цій місцевості зветься Червоним Яром. Наразі ця прикраса ще не потрапить до музейної експозиції – передаємо її для вивчення експертами і більш точного датування, хоча попередню оцінку ми вже маємо: це десь 2-6 століття нашої ери.
Директор Кам’янського краєзнавчого музею Юрій Ляшко підтверджує слова своєї колеги з Чигиринщини: «Дійсно, цій гривні швидше за все не менше, аніж півтори тисячі років і належала вона колись вождю одного з племен так званої пеньківської культури. Знак сварги (свастики) на ній– солярний знак, тобто символ Сонця. Подібні прикраси в часи скіфів робилися із золота, а в часи, ближчі до утворення Русі – вже із срібла. До речі, біля тих самих Лубенців в усі часи селилися люди – зокрема, там було потужне поселення скіфів – в урочищі, яке сьогодні зветься Гайдамацька гора… Для більш детального аналізу знайденої гривни і точніших висновків потрібен час».
Знаходимо енциклопедичне визначення терміну «пеньківська культура», до якої попередньо відносять знахідку. Виникла вона внаслідок переселення на південь племен київської культури. Вважається, що пеньківська культура залишена антами — однією з груп ранньоісторичного слов’янства.
Перші незаплановані дослідження пеньківської культури відбулись у 1956-1959 роках. Це була експедиція під керівництвом Д. Т. Березовиці, вона була проведена поблизу села Пеньківка у Потясминні. Подальшими дослідженнями було визначено територію поширення цієї культури: пеньківці розселились в лісостепі від Подунав’я на південному заході до Сіверського Дінця на північному сході.
Як і представники інших культур, носії пеньківської розселялись над річками. Характерним було розміщення поселень групами по 5-7 поселень, на відстані одне від одного 3-5 кілометрів. Основою господарства було орне землеробство. Також пеньківці займались мисливством, риболовлею. Розвивалась галузь залізного виробництва. Одним з найбільших металургійних центрів був Гайворонівський, він складався з чотирьох агломераційних печей і двадцять одного сиродутного горна. Тут було виявлено залізні шлаки і кричне залізо, крім того було знайдено ознаки ковальства.
Період існування пеньківської культури датується V-VІІ ст. н.е. , про її носіїв (судячи з місць розселення) у своїх записах згадують давньогрецький історик Прокопій Кесарійський і готський історик Йордан – вони теж пишуть про цих людей, як приналежних до антського союзу.
Леся Островська задоволена таким подарунком для музею, проте не вважає, що на ньому «світ клином зійшовся». Адже в експозиції музею Холодного Яру – вже близько п’яти сотень експонатів.
- У експозиції найбільша кількість – зброї, від бойових скіфських і козацьких сокир – до кулемета «Максим», знайденого, до речі, теж на Кам’янщині, – розповідає пані Островська. – Залишився він там явно з часів існування Холодноярської республіки, от тільки чи червоним служив, чи холодноярцям – тепер вже точно не скаже ніхто… Так само багато художніх робіт – зокрема, давні ікони. Дуже цікавий портрет Богдана Хмельницького, написаний на Чигиринщині в 30-х роках минулого століття, тобто в часи сталінських репресій, коли навіть інтерес художника до часів Козаччини міг викликати підозру в «націоналістичних настроях». До речі, найбільш цінні експонати виставляємо тільки в дні найбільшого напливу відвідувачів. Поки що площа не дозволяє демонструвати все. Проте нині тривають деякі роботи по розширенню, результати яких стануть приємним сюрпризом для наших відвідувачів вже наступного вересня. У формуванні експозиції нам постійно допомагають ті, хто займався цим від моменту її створення – заслужені художники Микола Теліженко та Іван Олійник, лауреат Шевченківської премії Володимир Недяк, відомий письменник і Президент історичного клубу «Холодний Яр» Роман Коваль. До речі, саме він передав нашому музею величезну кількість ексклюзивних світлин холодноярських повстанців.
Був час, коли ми відчували якусь дивну ворожнечу з боку влади до того, що робимо – безкінечні перевірки контролюючих органів, моральний тиск, обіцянки «закрити». На щастя, нині це наче вщухло – от тільки чи надовго? Здавалося б, кожен має розуміти сенс існування музейно-етнографічного комплексу для розвитку туризму в регіоні… Зокрема, ми пропонуємо і послуги «зеленого туризму» – зупинитися гостям, які прибули здалеку, можна як у кількох сучасних ошатних будиночках, всередині стилізованих під давньоукраїнські хати, так і в справжній українській хаті під стріхою, де взимку можна навіть поспати на протопленій печі. До речі, першими в цій хаті зупинялися дівчата-журналістки з телеканалів «1+1» та ICTV, які знімали сюжет про вшанування отамана Чучупаки.
З Божою поміччю завершуємо будівництво першої в Україні церкви Петра Багатостраждального (Калнишевського) – останнього кошового Запорозької Січі. Планів багато – на їх виконання є сила й натхнення, не завжди вистачає хіба що часу й коштів. Не заважали б тільки «доброзичливці», яким за старою звичкою ввижається щось підозріле в тому, що людина може любити свій край і його традиції…
Петро ДОБРО
