18 липня 1863 року виданий Валуєвський циркуляр – розпорядження міністра внутрішніх справ Російської імперії П. Валуєва про заборону друкування українською мовою наукових, навчальних та релігійних книг.
Він дозволяв публікувати “тільки такі твори цією мовою, які належали до галузі красного письменства”, але цензура використовувала циркуляр як привід для всіляких обмежень українського слова. Українська мова розглядалась як штучна, “створювана… деякими малоросами і особливо поляками…”. Процитоване в циркулярі твердження голови Київської археографічної комісії М.Юзефовича та його однодумців, що “ніякої окремої малоруської мови не було, немає й бути не може”, а “наріччя.., яке вживається простолюдом, є та ж російська мова, тільки зіпсована впливом на неї Польщі”, стало офіційним поглядом на мовні й національні проблеми українців у Російській імперії.
Причиною видання Валуєвського циркуляру, як зазначалося в тогочасних офіційних джерелах, було загострення питання про українську мову й літературу через “обставини чисто політичні”, поширення серед українців “сепаратистських задумів”. Одним із приводів для утисків українського слова став несанкціонований Синодом переклад П.Морачевським українською мовою Нового Завіту.
Впровадження Валуєвського циркуляру супроводжувалося закриттям в Україні недільних шкіл та адм. висланням окремих українських громадських і культурних діячів (О. Кониського, П. Чубинського, П. Єфименка та ін.).
Продовженням такої політики царського уряду став Емський указ 1876 року.
www.histpol.pl.ua
