18 травня 1920 р. у боях з більшовиками загинули Гриць Бурба, командир 4-ї сотні полку Чорних запорожців, лицар Залізного хреста Армії УНР; Ілько Зінько, козак 2-ї сотні полку Чорних запорожців Армії УНР; Олекса Савенко, козак 1-ї сотні полку Чорних запорожців Армії УНР, лицар Залізного хреста Армії УНР. Вічна слава полеглим козакам! Це був тяжкий, але славний бій проти червоних головорізів Котовського — у ньому лисий більшовицький комбриг мав усі шанси полягти від шаблі командира Чорних запорожців Петра Дяченка…
17 грудня 1919 р. Чорні шлики наскочили на Ставище і вирубали шаблями штаб білогвардійського генерала Ніколая Брєдова, того самого, що в м. Києві переміг “петлюрівців, які не стріляли в білих”. Генерал утік від козаків на автомобілі, покинувши чорношличникам і своїх офіцерів і штабне майно. Над Ставищем переможно майорів чорний прапор запорожців – з білим черепом і перехрещеними кістками…
10 лютого 1920 р. Чорні запорожці і Мазепинський полк вибили більшовицький гарнізон у Смілі на Черкащині.
15 лютого Чорні Шлики по кризі перейшли Дніпро і взяли м. Золотоношу. Це було останнє повернення Українського війська на Лівобережжя. Чорні запорожці, серед яких понад половину становили полтавчани та харків’яни рвалися до рідних місць. Аж несподівано отримали наказ – повертатися до з’єднання з частинами Дієвої Армії УНР, що проходили переформування на польській території.
6 травня 1920 р. Чорні запорожці завершили Зимовий похід.
Наступні півроку Чорні запорожці били більшовиків спільно з поляками. 18 травня 1920 р. Чорні шлики зійшлися в шаблі у вищезгаданому бою з бригадою Григорія Котовського, причому сам Котовський ледве уникнув полону. В розпал бою полковник Дяченко переплутав його з іншим українським старшиною, і це врятувало червоного комбрига. Наступна найпомітніша битва за участю полку Чорних запорожців була 29 вересня – чорношличники взяли в полон 300 червоноармійців, обоз із майном на 100 возів та п’ять підвід гарматних снарядів. Але це були останні перемоги Чорного полку — наставали часи повної окупації України ворогом…
Ігор АРТЕМЕНКО