Українське реєстрове козацтво в Івано-Франківську провело урочисті заходи з нагоди відкриття меморіальної дошки організаторові Покутського народно-визвольного повстання 1648 року, полковнику Лисянському і Корсунському Семену Височану.
У Центрі патріотичного виховання учнівської молоді ім. С.Бандери пройшло загальноміське свято “Семен Височан – Хмельницький Галицької землі”. На фасаді будинку за адресою вул. С.Бандери, 27 відбулось освячення барельєфу полковнику Семену Височану, пройшло урочисте віче за участю духовенства, представників обласної та міської влади, реєстрового козацтва і громадськості міста. Серед виступаючих був і радник Черкаського обласного козацького товариства ВГО УРК Олександр Гаврилюк. Семен Височан – керівник селянського повстання, що розпочалося в Східній Галичині восени 1648 року при підході військ Богдана Хмельницького до Львова.
Навчався у Львівській братській школі, де оволодів кількома мовами (старослов’янською, німецькою, польською, латинською). Військове мистецтво опанував під керівництвом батька.У 1648 році із окремих повстанських загонів сформував у місті Отинії військо, що налічувало 15 тис. осіб і очолив повстання проти польської шляхти на Прикарпатті.
1659 року Семен Височан перейшов на Лівобережну Україну і під час панування гетьмана Брюховецького, будучи на його боці, заслужено став, як повідомляють джерела, “гетьманським полковником”, відіграючи значну роль у боротьбі лівобережних гетьманів з польською шляхтою на Правобережжі. Так в 1661 р„ коли проти польського панування і гетьмана Тетері на Правобережжі вибухнуло повстання, яке охопило територію від Бугу до Дністра, він спішить, за наказом гетьмана Брюховецького, на виручку повсталим. Допомагає запорозькому кошовому Івану Сірку, який прибув сюди з козаками, громити шляхту. В результаті цього походу були визволені від польської шляхти Лисянка, Ставище й інші міста, аж до Чигирина. Мабуть, за ці заслуги Височан дістав звання лисянського полковника і зберігав його до 1665 р..
В черговий раз постать непогамовного повстанця-козака з Покуття Семена Височана зринає на кону Історії вже під час козацького повстання 1664-1665 років.
Переконавшись, що здобути Лівобережжя полякам не вдасться і що збройні сили їхні розпорошуються, козацькі ватажки Правобережжя вирішили організувати антипольське повстання. Керівником його став полковник Кальницький Василь Варениця, але один із центрів визначився в Лисянці, де сформував свій повстанський козацький полк Семен Височан. Він не лише зумів завдати поразки полякам під Лисянкою, але й досить успішно рейдував між Лисянкою і Ставищем, гарнізон якого понад три місяці витримував облогу значного корпусу поляків. Відтак, до початку 1665 року повстання охопило Брацлавський, Уманський та Могилівський полки, і його підтримали запорозькі козаки на чолі Іваном Сірком.
У битві під Кальником загинув вождь повстання Василь Варениця. Потрапив у полон до поляків і був страчений ще один керівник – Сулимко. Відтак змушений був припинити активні бойові дії і Семен Височан.
Здавалося б, участь Височана в антипольському повстанні повинна була зміцнити довіру до нього, але сталося навпаки. Саме участь у цьому повстанні послужила декому а козацьких старшин приводом для інтриг проти нього. В 1665 році Семен Височан (за однією з версій) був призначений гетьманом Брюховецьким полковником Корсунським. Це один із провідних адмінполків, від позицій якого залежала доля всього Лівобережжя. Уже як полковник, що перебуває на службі в гетьмана Брюховецького, який дотримувався проросійської орієнтації, “мали Хмєльніцкі землі галіцкей” прийняв у Каневі присягу на вірність російському цареві. Але це йому не допомогло. Хтось із козацьких старшин, або й кілька їх, уже встигли написати брехливого доноса царю-батюшці, в якому Височана звинувачено в тому, що свого часу він намагався здати полкове місто своє Лисянку… полякам, тобто виступав проти росіян.
На вершину козацької слави Семен Височан сходив, як вождь антипольського повстання, як “Хмельницький землі Галицької”, гетьман Галичини, а завершував це своє бурхливе життя “зрадником” російського царя-батюшки і “союзником польського короля” за брехливим доносом. І в цьому – фарсовий парадокс долі Семена Височана, в котурнах якої, мов у гнівних нелукавих словесах Святого писання, відбивається увесь трагізм долі тогочасної, між кількома імперіями пошматованої, гетьманськими міжусобицями закривавленої Козацької України.
www.pres-centr.ck.ua
