Кубанці пам"ятали про те, що вони - нащадки запорозьких козаків...
13 квітня 1933 року в грузинському Сухумі помер Степан Ерастов – визначний український громадсько-політичний діяч, меценат українського культурного руху на Кубані, один із засновників Української Центральної Ради.
Степан Ерастов народився у Катеринодарі 19 грудня 1856 р. в родині священика. Батько, Іоанн Ерастов був росіянином, мати – кубанською козачкою, що походила із запорозького козацького роду Щербин. Середню освіту Степан Ерастов здобував у ставропільській гімназії. Тут він познайомився з діячами народовольського руху. Таке зацікавлення не залишилось непоміченим для поліції, тому 1875 року юнак зазнав першого поліційного обшуку на своїй квартирі. Вищу освіту отримував, навчаючись на математичному факультеті Київського університету Святого Володимира. Навчаючись у Києві, 1 жовтня 1878 р. вступив до нелегального товариства «Кіш». За неблагонадійність був виключений з університету, після чого продовжив здобувати вищу освіту на юридичному факультеті Петербурзького універстету. 1882 року Ерастова було заарештовано за зв’язки з народниками. Після перебування в різних в’язницях три роки прожив на засланні у Казахстані. В серпні 1886 року Степану Ерастову вдалось повернутись на Кубань.
Живучи на Кубані, Ерастов активно займався громадською і політичною діяльністю, широко пропагував українську культуру і мову. За його сприяння у 1901 р. в Катеринодарі було створено місцевий осередок Революційної української партії. Брав участь у революції 1905-06 рр., заснував друкарню революційної літератури. В 1906 році домігся відкриття кубанського осередка «Просвіти». У 1917 році Ерастова було обрано членом Української Центральної Ради як делегата від Кубані. А в квітні 1917-го, як найстарішого українського діяча його було обрано головою Всеукраїнського національного конгресу. У 1920-тих рр. брав активну участь в українізації на Кубані, писав мемуари, які частково друкувались в українських академічних часописах.
