29 березня 1728 року народився останній гетьман Лівобережної України (1750—1764), граф, генерал-фельдмаршал, президент Петербурзької академії наук Кирило Розумовський.
Колись, кажуть, один реєстровий козак із чернігівського хутора Лемешів, поблизу Козельця, Грицько, похмелившись, полюбляв мало не кожного із своїх друзів оцінювати так: “Що то за голова, що то за розум!” Останнє слово приказки згодом перетворилося в прізвисько козака, а ще пізніше — в прізвище. Онуком цього Грицька Розума був останній український гетьман Кирило Розум.
Однак після того, як імператриця Єлизавета Петрівна нагородила його графським титулом та званням фельдмаршала, недавній Кирило Розум став Кирилом Розумовським і таким уже й помер…
За допомогою брата Олексія він був викликаний з рідного села Лемеші до Петербурґу, звідки посланий був, під опікою адьюнкта Академії Наук Г.Теплова, на навчання за кордон (Німеччина, Франція, Італія), де перебував у 1743—1745 рр. Повернувшися до Петербурґу, 1745 р. був призначений президентом Російської Академії Наук (1746). 1746 року одружився з родичкою цариці Єлизавети, Катериною Наришкіною.
Коли у 1740-х pp., на домагання української козацької старшини, підтриманої Олексієм Розумовським, російський уряд погодився відновити гетьманат, Кирила Розумовського обрали гетьманом на раді в Глухові (лютий 1750 р.). Однак самого Кирила на церемонії не було.Відновлено автономію Гетьманщини, права гетьмана поширено на Київ і Запоріжжя. Відання українськими справами в Петербурзі повернули з Сенату до Колеґії закордонних справ (як це було за попередніх гетьманів).К.Розумовський намагався перебудувати Гетьманщину на самостійну українську державу європейського типу. У процесі цієї перебудови виявилися дві головні політичні течії серед вищої козацької старшини. Одна з них, консервативна (речниками її були генеральний писар Андрій Безбородько й генеральний підскарбій Михайло Скоропадський), намагалася, зберігаючи традиційний козацький устрій Гетьманщини, наблизити його до шляхетського ладу Речі Посполитої.
За гетьманування К.Розумовського Гетьманщину було поділено на повіти, запроваджено систему шляхетських судів — земських, ґродських і підкоморських (1760—1763), війтівські посади у великих містах передано до козацької старшини.Поширилися політичні права старшини, яка частіше брала участь у старшинських з’їздах, «зібраннях», а згодом (1763—1764) у «Генеральному зібранні» в Глухові для обговорення важливіших справ і проектів державних реформ.Термін «шляхетство» став офіційною назвою козацької старшини. Поруч з тим ішов процес обмеження прав посполитих, але одночасно було відкрито ширший доступ до старшини представникам некозацьких верств (духовенство, міський патриціат тощо).
Друга політична течія, до якої належали здебільшого представники молодої старшинської інтеліґенції, що здобували часто високу освіту в Західній Європі (речником їх були брати Туманські, зокрема Василь, майбутній генеральний писар), шукала зразків для державної перебудови своєї країни на Заході й воліла встановити в Україні (в дусі освіченого абсолютизму) гетьманську монархію, спадкову в роді Pозумовських, але з наданням їй певних конституційних форм парламентарного типу («Генеральні зібрання»).
Ця течія набрала більшого впливу на початку 1760-х pp., коли вона 1764 року (мабуть, за згодою К.Розумовського) зробила спробу висунути свої домагання не лише в Україні, але й перед російським урядом.
Це пожвавлення українського політичного життя й думки було пов’язане з діяльністю самого К.Розумовського. Він намагався — але без успіху — дістати право дипломатичних зносин, дбав про розвиток української торгівлі й промисловості, розпочав широку програму «національних строєній» (у зв’язку з проектом перенесення столиці до Батурина — цими заходами керував Г.Теплов), реформував козацьке військо («воїнська екзерциція», за проектом полковника лубенського Івана Кулябки та інші заходи), планував відкриття університету в Батурині, сприяв розвиткові української науки (зокрема історії), літератури й мистецтва.
Широка програма модернізації Гетьманщини й участь у ній К.Розумовського, а ще більше політична активізація українського шляхетства цілком розбіглася з цілями російського уряду, який ще з 1750-х pp. почав щораз більше обмежувати економічні й політичні права України (указ 1754 року про контроль над фінансами Гетьманщини; скасування індукти й евекти у 1754 р.; ліквідація митного кордону між Росією й Україною 1755 року; вилучення Києва з-під влади гетьмана; передача українських справ знову у відомство Сенату і контроль над наданням урядів і маєтків гетьманом тощо).
Новий уряд Катерини II посилив централістичну політику щодо України. З другого боку, соціальна політика К.Розумовського й перетворення Гетьманщини на державу шляхетського типу поглибили соціальні суперечності, а династичні плани К.Розумовського викликали опозицію й опір з боку шляхетської аристократії.
До того додалися ще й великі втрати України внаслідок її участи у Семилітній війні. У цих умовах Катерина II скористалася з петиції про спадкове гетьманство в роді Pозумовських, і 1764 року примусила К.Розумовського зрезиґнувати з гетьманства, за що йому зберегли становище високого достойника Російської Імперії, забезпечили велику пенсію й надали у власність колишні гетьманські маєтки, зокрема, Батурин.
Кілька років (1765—1767) К.Розумовський провів за кордоном, а з середини 1770-х pp. оселився на постійно в Батурині, де помер і був похований.
