21 січня 1978 року, до могили Тараса Шевченка в Каневі піднявся чоловік, що приїхав з м. Калуша Івано-Франківської області. Коли стемніло, він розкидав по схилах Чернечої гори тисячу листівок, на яких його рукою було написано: “Протест проти русифікації українського народу”. І підпис: “На знак протесту спалився Олекса Гірник з Калуша”.
Після цього він облив себе керосином і підніс до грудей запальничку.
Олекса Гірник ішов до такого вчинку все своє життя. Одинадцять років він пробув в ув’язненні. Три з них карався у польській тюрмі за неодноразові заяви офіцерам під час служби у польській армії про право українців мати свою власну державу і бути вільною нацією. Вісім років Олекса Гірник провів у концтаборах під Норильськом. Він не хотів потрапити до концтабору в черговий раз, але водночас совість кликала його до боротьби.
У житті він часто говорив: “Хочу вмерти за Україну”. І він за неї вмер. Його самоспалення – це його форма боротьби. Своєю смертю він прагнув протестувати проти поневолення України Російською імперією та привернути увагу людей до жахливих наслідків московської політики зросійщення України.
На місці загибелі Олекси Гірника росте кущ калини, посаджений працівниками Шевченківського заповідника. Гірникова калина ніби нагадує всім патріотам України про їхній святий обов’язок берегти нашу Незалежність та активно боротися за українське національне відродження. Калина просить українських патріотів допомогти українській мові розправити перебиті крила, аби злетіла вона в синє українське небо.
Сьогодні на Чернечій Горі стоїть меморіальна дошка. 18 січня 2007 року Президент України Віктор Ющенко підписав указ про присвоєння Олексі Гірнику звання Героя України…
* * *
Олекса Гірник народився 28 березня 1912 року в селі Богородчани поблизу міста Калуша Івано-Франківської області. Арештантського хліба вперше скуштував ще за Польщі. 1937 року за приналежність до української організації націоналістів, які бунтували проти польських офіцерів, утисків рідної мови, приниження національної гідності й честі, його заарештували і прямісінько з армії відправили до в’язниці. Коли прийшла радянська влада, Олексу звільнили. Але ненадовго.
Після відвідання панахиди за загиблими січовими стрільцями в Стрию — знову арешт, допити і жорстокий вирок: вісім років ув’язнення в колимському концтаборі. Роки неволі припали саме на час боротьби УПА. Це морально пригнічувало Олексу Гірника, він любив повторювати, що не заздрить ані багатству, ані славі, але заздрить тим хлопцям, що помирають в боях за Україну. Саме тут, в колимському концтаборі, визріла думка, яка потім заполонила Олексу: вмерти за Україну…
Після сибірського заслання Олекса Гірник оселився в рідному Калуші. Часто їздив по містах України, бував і в Києві. Але яка це українська столиця, казав він, коли вже на вокзалі чуєш оголошення російською мовою! Написи, вивіски – теж російською. «Як же терплять таку наругу старі київські стіни, оця свята земля?! Чому ці люди змирилися зі своїм принизливим становищем? Невже кусень хліба і шмат ковбаси перекреслили сутність і душу українську?» – запитував Олекса.
Його вражало, що мільйони українців Сходу, Півдня і центральних областей України та її столиці не чинили опір зросійщенню, а спокійно зраджували свою мову. Олекса розумів, що тотальне зросійщення через пресу, освіту, військо, спорт, переселення людей невпинно котилося на Захід України. За таких обставин мусило статися щось особливе. І воно сталося на Чернечій горі, в ніч з 21 на 22 січня 1978 року…
http://www.aratta-ukraine.com
