Відомий кінорежисер Михайло Іллєнко – любитель містики. Тож і цей вечір зустрів у містичному місці – у Холодному Яру на Чигиринщині… Разом зі своїми друзями, кінорежисером з Греції Фотосом Лампріносом та письменником Романом Ковалем він гостював на «Дикому хуторі» – там ми й зустрілися. Пан Михайло був стомлений поїздкою по селах Чигиринщини – допомагав Фотосові знаходити кадри для зйомок та старожилів, які могли розповісти про давні часи. Грецький гість знімав документальний фільм про історію визвольної боротьби й Голодомор в Україні…
Наша розмова точилася за чаєм, настояним з холодноярських трав за особливим «дикохутірським» рецептом, біля живого вогню, в якому тихо потріскували дрова. Здавалося, сам вогонь переносив в атмосферу минулого, налаштовував на бесіду про фільм пана Михайла, який останнім часом збурив уяву українців, змусив їх говорити про відродження вітчизняного кіно – стрічку «ТойХтоПройшовКрізьВогонь». Для тих, кому не пощастило бачити цю кінокартину… Сюжет фільму – надзвичайно інтригуючий і ґрунтується на подіях, які були в реальному житті. Під час Другої світової війни Герой Радянського Союзу, пілот родом з Полтавщини був збитий у повітряному бою, потрапив до нацистського полону, втік, був знову відправлений до табору – тепер вже радянського, знову втік і зумів дістатися Канади, де став…вождем індіанського племені. У фільмі сюжет дещо змінено, тож слово – його автору.
- Пане Михайле, головного героя Вашої картини звуть Іваном Додокою, а його прототипа звали Іваном Даценком… Чому так?
- У кіносюжеті є те, що не відбувалося з реальною людиною, від історії якої ми «відштовхнулися». Ім’я для персонажа вибирав так, як дехто «гадає» по книзі. Якраз був тоді в гостях у Прохорівці на Канівщині у ще живого брата Юрка (теж знаменитого кінорежисера Юрія Іллєнка – ред.). У нього на столі лежала книга – здається, «Українське козацтво» – зі списками реєстрового козацького війська гетьманських часів. Ткнув у нього пальцем навмання і був вражений – потрапив на прізвище… Герасима Іллєнка, хорунжого Лубенського полку. Брат зрадів, каже: «І читав я книгу, і знав, що Іллєнко з нашого роду в списку має бути – а не побачив його!» Я теж порадів знахідці, але ж не міг дати персонажеві свого фільму прізвище Іллєнко… Перегорнув декілька сторінок, знову – пальцем на козацьке прізвище. Це й був Іван Додока. Тому недаремно головний герой у мене в фільмі – нащадок козака-характерника…
- До речі, про походження і козацьке коріння. Іллєнки ж родом з місць, які поруч з Холодним Яром – з Черкас?
- У Черкасах до самої смерті жили мої дідусь з бабусею, тут народилися батьки і брат. Родинний будинок був у Черкасах, на вулиці Калініна, 76. Зараз на його місці – дитсадок і вже ніщо не нагадує про колишнє дідове дворище. Та я досі дуже люблю Черкаси. Згадую своє дитинство, яке проводив на Дніпрі, ще не перетвореному на водосховище, у лісі Соснівки, який ще не вирубували, на вулицях міста, де повітря ще не було забруднене викидами хімічних підприємств… Власне, у мене й зараз багато друзів на Черкащині. До речі, у тому ж «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» гаффером (бригадиром освітлювачів) знімальної групи працював Ілля Макаренко з Черкащини – віртуоз своєї справи, майстер спецефектів, щось середнє між ілюзіоністом і ворожбитом.
- А де знімався фільм?
- Майже весь відеоматеріал відзнятий в Україні – в Кам’янці-Подільському, під Києвом… Виняток – сцена на початку фільму, де наш герой бреде в горах. Це – справжні американські Кордильєри, але в кадрі знявся…я сам. Як то кажуть, «не було б щастя – то нещастя допомогло». Перед президентськими виборами в Україні стало зрозуміло, що фінансування зйомок «глухне» на невизначений час. Всіх довелося розпустити по домівках. Тож коли мені зателефонував друг по яхт-клубу Юрій Бондар і запитав, що я роблю найближчим часом, то отримав відповідь: «Безробітний мінімум на рік». А Юра раптом запропонував… вирушити у кругосвітню подорож. Це було надзвичайно вчасно – я й так відчував внутрішню потребу хоч якось наблизитися до тих місць, з якими була пов’язана «індіанська» частина біографії мого героя. На яхті «Купава» ми з Бондарем, штурманом Андрієм Зубенком і стерновим Валерієм Деймонтовичем пропливли все Чорне й Середземне моря, перетнули Атлантичний океан, а коли добралися до берегів Аргентини, то стало зрозуміло, що «промахнулися» з сезоном, щоб причалити біля української станції в Антарктиді – туди можна дібратися тільки в березні-травні. Тож запланованого візиту до Антарктиди не відбулося, натомість на орендованому авто добралися з Буенос-Айреса в Кордильєри – там і відзняли сцену…
З Аргентини я повернувся в Україну – продовжувати зйомки, а мої друзі таки пройшли навколо світу. До речі, на самому старті подорожі у нашої «Купави» сталася серйозна поломка і довелося зробити коротку зупинку в Черкасах. Місцеві яхтсмени допомогли нам блискавично – за день скінчили ремонт, на який мав би піти тиждень. І подорож пройшла добре…
- Які Ваші подальші творчі плани?
- Є задумка відзняти фільм по твору Тараса Шевченка. Про нього самого – то хоч інколи щось нове знімають, а по його творах з 60-х років нічого не було. Є у Шевченка така балада – «У тієї Катерини хата на помості». Він короткий, та маю задумку, як розвинути сюжет, кинувши місточок між часами Козаччини і нашим часом. Дуже мені, до речі, сподобався Холодний Яр – хочу переговорити з Лесею і Олегом Островськими та жителями Буди, чи можна тут буде поселити на «Дикому хуторі» і в хатах Буди творчу групу на час зйомок. Дуже сподобався ваш край – тут справді відчувається зв’язок епох нашої славної історії…
Петро ДОБРО
Вечір на «Дикому хуторі». У центрі - його господиня Леся Островська. Зліва від неї – столичний письменник Роман Коваль і грецький кінорежисер Фотос Лампрінос, справа – знаменитий український кінорежисер Михайло Іллєнко та головний редактор газети «Козацький край» Олег Островський.
Дуже сподобався фільм мого земляка,пана Михайла.Хотілося б таких фільмів побільше – щоб були таким ж видовищними та цікавими і,разом з тим, зачіпали душу, заставляли співпереживати,думати, гордитись минулим і тим, що ти українець…