6 березня 1918 року Центральна Рада прийняла Закон «Про адміністративно-територіальний поділ України», відповідно до якого територія УНР поділялася на землі, волості та громади. Мало бути створено 32 землі. Однак цей проект так і не був втілений в життя. Михайло Грушевський хотів впровадити новий поділ, за яким кількість населення на землях мала складати приблизно 1 мільйон осіб.
1. Київ з околицями до Ірпеня і Стугни, і за Дніпром на 20 верст,
2. Деревська земля (головне місто — Коростень), — Радомишльський і Овруцький повіти, Київський повіт без південної частини, північна частина Рівенського повіту
3. Волинь (Луцьк), — Володимирський, Ковельський, Луцький та частина Дубенського повітів,
4. Погорина, Погориння (Рівне), — Рівенський, Острозький, Заславський, Кремінецький повіти, а також південна частина Дубенського та західна частина Старокостянтинівського повітів,
5. Болохівська земля (Житомир), — Житомирський та Новоград-Волинський повіти та частини Бердичівського, Літинського та Вінницького повітів
6. Поросся (Біла Церква), — Васильківський, Сквирський, Таращанський повіти, а також південна частина Київського та східна частина Бердичівського повітів
7. Черкаська земля (Черкаси), — Черкаський, Канівський, Чигиринський повіти, а також частина Звенигородського повіту
8. Побожжя (Умань), Уманський повіт, Гайсинський повіт, частини Липовецького, Балтського та Єлизаветського повітів
9. Поділля (Кам’янець-Подільський) — Кам’янецький, Проскурівський, Ушицький повіти, частини Могилівського і Старокостянтинівського повітів
10. Брацлавщина (Вінниця), — Вінницький, Брацлавський повіти, частини Літинського, Липовецького, Могилівського та Ямпільського повітів
11. Подністров’я (Балта), — Ольгопільський, Тираспільський повіти, частини Ямпільського, Балтського та Ананьївського повітів
12. Помор’я (Миколаїв), — Одеський повіт, частини Ананьївського, Єлизаветського та Херсонського повітів
13. Одеса з околицею, — з територією до Дністровського лиману
14. Низ, Низова Дніпрянщина (Єлизаветград), частини Єлизаветського, Олександрівського та Верхньодніпровського повітів
15. Січ (Катеринослав), — Катеринославський повіт, частини Верхньодніпровського, Херсонського, Новомосковського та Олександрійського повітів
16. Запоріжжя (Бердянськ), — Мелітопольський та Бердянський повіти
17. Нове Запоріжжя (Херсон), — Дніпровський повіт та частина Херсонського повіту
18. Озівська земля, Азовська земля (Маріуполь), — Маріупольський, Павлоградський повіти та частина Олександрівського повіту
19. Половецька земля (Бахмут), — Старобільський, Слов’яносербський та Бахмутський повіти
20. Донеччина (Слов’янськ), — Зміївський, Ізюмський, Вовчанський та Куп’янський повіти, частини Корочанського та Білгородського повітів
21. Подоння (Острогозьк), — Новооскільський, Бирючанський, Острогозький та Богучарський повіти, частини Корочанського й Старобільського повітів
22. Сіверщина (Стародуб), — Мглинський, Суразський, Новозибківський, Стародубський та Новгород-Сіверський повіти
23. Чернігівщина (Чернігів), — Чернігівський, Городнянський, Остерський та Сосницький повіти, частини Козелецького, Ніжинського та Борзенського повітів
24. Переяславщина (Прилуки), — Переяславський, Прилуцький та Пирятинський повіти, частини Козелецького, Ніжинського, Борзенського і Золотоноського повітів
25. Посем’я (Конотоп), — Кролевецький, Глухівський, Конотопський та Путивльський повіти
26. Посулля (Ромни), — Роменський, Лохвицький, Гадяцький повіти, частини Лубенського та Миргородського повітів
27. Полтавщина (Полтава), — Зіньківський, Полтавський та Костянтинівський повіти, частини Миргородського, Хорольського, Валківського, Охтирського та Богодухівського повітів
28. Самарська земля, Самара (Кременчук), — Кременчуцький повіт, Кобеляцький повіт та частини Золотоноського й Хорольського повітів Полтавської губернії, частина Новомосковського повіту
29. Слободщина, Слобожанщина (Суми), — Сумський, Лебединський, Суджанський та Грайворонський повіти, частини Охтирського та Богодухівського повітів
30. Харків з повітом і частиною Валківського та Білгородського повітів
31. Підляшшя з центром у Бересті
32. Дреговицька земля з центром у Мозирі.
Організація поділу не була завершена. Проіснувала майже 2 місяці до 29 квітня 1918 року й була скасована узв’язку з утворенням Української Держави на чолі з гетьманом Павлом Скоропадським.
