Капелани: вірні сини України і лицарі Віри Христової

Дата: 21.12.2018
Автор:

Капелан у Києві, 15 грудня - на Софіївському майдані під час Об'єднавчого Собору. Фото Олександра СЛЄПЦОВСЬКОГО

Як зазначає офіційний посібник для військових капеланів, що його видала Православна Церква Америки 1985 pоку, військове капеланство — історичне місійне покликання особливого значення, початки якого датуються IV ст. Св. Мартин Турський, великодушний воїн тієї доби, зустрів однієї холодної зимової ночі перемерзлого жебрака. Не маючи грошей, він скинув з себе плащ, перетяв його наполовину мечем і віддав одну половину жебракові. Тієї ж ночі йому було видіння Христа, одягненого в цю половину плаща. Вражений цим, він прийняв хрещення, а згодом покинув військо і все своє життя присвятив Церкві. Пізніше він став святим покровителем середньовічних французьких королів.

Плащ (capella) Св. Мартина брали в бій як хоругву, що знаменувала присутність Бога. Коли цей плащ став реліквією Церкви, з ним, як охоронець, завжди ходив священик — його capellanus, капеллан. А місце, де зберігався цей плащ, стали називати «каплицею» — місцем богошанування та святкувань.

В часі Української революції та Визвольної боротьби 1917-21 рр священики стали поруч з воїнами, що боролися за Волю України. Історія знає абсолютно унікальну річ – коли вся влада у великому місті в одну мть пинилася в руках зовсім молодого священника. Сталося це 31 жовтня 1918 року, коли австрійський комендант Тернопільського гарнізону отримав зі Львова від уряду щойно посталої Західно-Української Народної Республіки наказ передати військову і цивільну владу в Тернополі українцям – він передав її… 26-річному священику Василю Степановичу Кузьмі. Просто так сталося, що Кузьма в чині майора виявився найстаршим за військовим званням українцем в Тернополі. Після посади коменданта гарнізону Тернополя він був духівником Української Галицької Армії. Під час візиту Симона Петлюри до Тернополя отримав від нього пропозицію стати духівником усіх греко-католиків Армії УНР – так і керував капеланською службою.

Ми ж розповімо дещо детальніше про декількох священиків, які були православними капеланами Армії УНР….

Анатолій Волкович був родом з Чернігівщини. Закінчив повний курс Духовної семінарії, окрім рідної української, знав польську, російську та німецьку мови. Ще від 1894 року служив панотцем 13-го гусарського Нарвського полку. З гусарами на рівні пройшов і фронти Першої світової, отримавши два військові ордени і церковний золотий наперсний хрест, а в одному з боїв – ще й контузію від німців «на згадку»…

Щиро підтримав Українську революцію і становлення Самостійної держави – в Армії УНР з березня 1918 року. Був душпастирем воїнів Кінного кошового отамана Костя Гордієнка полку, панотцем 4-го Запорізького гетьмана Петра Дорошенка полку та 2-ї легкої Гарматної бригади та у штабі 4-ї Київської запасової бригади. Разом з 5-ю Херсонською дивізією, де був панотцем, потрапив на еміграцію до Польщі.

Волинянин Іван Тодорович в часі Визвольної боротьби був капеланом Сірої дивізії Армії УНР. До 1924 року очолював єпархію Кам’янця-Подільського, а після вимушеної еміграції очолив українську «липківську» єпархію в Канаді і США. У серпні 1949 року в Нью-Йорку рукоположений у єпископи. Навіть за кордоном за ним постійно вело сліжку радянське КГБ – «чекісти» вважали митрополита Іоанна однією з ключових фігур, здатних об’єднати українців на еміграції для визволення рідної землі від московсько-більшовицької окупації.

Петро Білон родом з Василькова мав хорошу тилову посаду – скарбника і начальника канцелярії Повітряного флоту УНР. Проте прагнув бути там, де небезпека і де українці борються за торжество Добра над Злом – на фронті. І хоча сам не готовий був стріляти, став поруч з тими, хто йшов у бій – як настоятель похідної церкви 6-ї Січової стрілецької дивізії Армії УНР. Пізніше служив капеланом вже і в таборах для інтернованих воїнів. Заснував видавниче товариство «До світла» та журнал «Релігійно-науковий вісник», очолив Православне Козацьке Свято-Покровське Братство. Став заступником голови консисторії Української Православної Церкви у США і редактором друкованого органу консисторії «Дніпро». Написав цілий ряд досліджень на тему православного життя українців.

Микола Маринич родом зі Сквирського повіту Київщини був одним з кращих випускників Київської духовної семінарії. В часі Першої світової отримав єпархіальну нагороду. В часі революції як член Військового клубу ім. Павла Полуботка взяв участь у формуванні 1-го Українського козацького полку ім. Богдана Хмельницького і став його полковим священиком. Від 6 грудня 1917 року – головний священик військ Української Центральної Ради, капелан Інструкторської школи старшин. З літа 1918 року – у дієвих підрозділах Армії УНР на фронті – капелан Окремої Запорізької дивізії, Окремого Чорноморського коша, 9-ї Залізничної дивізії, 4-ї Київської дивізії. Учасник переможного Першого Зимового походу. Під час Другого Зимового походу в бою біля села Малі Міньки на Житомирщині потрапив у більшовицький полон. 17 листопада 1921 року священик по-звірячому закатований ворогами України…

Антоній Матеюк служив священиком на Холмщині, в часі Першої світової евакуювався до Києва і був призначений військовим священиком 248-го запасного полку. З 1917 року – капелан Запорізького загону генерала Прісовського, який боронив Київ, а навесні 1918 року був розгорнутий у Окрему Запорізьку дивізію, тож і Матеюк стає дивізійним благочинним. Обраний до Української Центральної Ради, та знову прагне на фронт – стає капеланом 2-ї Сердюцької дивізії, а після Антигетьманського повстання – протопресвітер військ Директорії, а з грудня 1918 року окремим наказом Головного Отамана військ і флоту УНР призначений на посаду Головного військового священика Армії УНР, православний протопресвітер зі званням генерал-хорунжого.

Зусиллями Духовної управи під керівництвом отця А. Матеюка військові частини укомплектовувалися капеланами. За Директорії був обраний до складу Українського Священного Синоду, брав активну участь у становленні національної Церкви та розбудови структури військового духовенства.

У листопаді 1919 р., хворого на тиф священика захопили у полон і розстріляли оскаженілі вояки «русского міра», очолюваного генералом Денікіним.

Очільник Капеланської служби Дієвої Арміхї УНР Павло Пащинський. На грудях священика родом з Канівського повіту – Залізний Хрест за Перший Зимовий похід, Хрест Симона Петлюри та Капеланський Хрест… Фото 1 січня 1925 року.

Замість загиблого Антонія Матеюка Головну управу військового духовенства Армії УНР у листопаді 1919 р. очолив протопресвітер о. Павло Пащевський, уродженець Канівського повіту Київської губернії. До цього у біографії Павла Пащевського було навчання у Київській духовній семінарії та на юридичному факультеті Київського університету Святого Володимира, служба священиком на Вінничині та благочинним на Херсонщині, робота у Департаменті віросповідань Міністерства внутрішніх справ УНР, капеланство у Сердюцькому полку ім. Петра Дорошенка, Чорноморському коші Армії УНР,

Вже як очільник капеланської служби усієї Армії УНР приймав участь у Першому Зимовому поході, під час якого отримав бойове поранення.

Після поразки визвольних змагань 1920-х років й інтернування військ УНР до Польщі, перебував у таборі в Каліші. За ініціативою командирів дивізій та згодою міністра віросповідань УНР професора Івана Огієнка та митрополита Юрія Ярошевського П. Пащевський організував у таборі курси військових священиків – керував ними разом з генерал-хорунжим родом з Черкащини Олександром Загродським. Одночасно був Головою Ради «Братства Кирила та Методія» та «Братства св. Покрови».

Після таборів отець Павло був викладачем у Луцькій Українській Гімназії ім. Лесі Українки – його дуже любили й шанували гімназисти, які написали про священика багато спогадів. Другу світову війну 1939 року зустрів у польській Варшаві, де був настоятелем переданого Українській Автокефальній Православній Церкві собору Святої Марії-Магдалини. Помер 1942 року, похований на православному цвинтарі «Воля» у Варшаві…

У наш час справу капеланів часів УНР отримала гідне продовження. Синодальне управління військового духовенства Української Православної Церкви Київського Патріархату створене з метою поширення православної християнської віри, забезпечення взаємодії, координації та практичного здійснення пастирської і духовно-просвітницької діяльності серед військовослужбовців. Займається також підготовкою капеланів.

Голова Синодального управління військового духовенства УПЦ КП Митрополит Черкаський і Чигиринський Іоан (Яременко)

Головою Синодального управління військового духовенства УПЦ Київського Патріархату є Митрополит Черкаський і Чигиринський Іоан (Яременко).

8 липня 2015 року голова управління митрополит Іоан (Яременко) обговорив співпрацю із ЗСУ разом із Віктором Муженком. Того ж дня Священний синод УПЦ КП на прохання голови СУВД, зобов’язав священиків вести душпастирську роботу у підрозділах ЗСУ та МВС України. 16 липня відбулася зустріч голови управління та генералом армії Степаном Полтораком. 27 липня був створений фонд підтримки військового духовенства. 7 серпня 2015 року відбула в зону АТО перша ротація капеланів, яких навчали в СУВД. Відтоді, у підрозділах на передовій, почергово змінюючись, перебуває від 30 до 80 військових священиків УПЦ КП. У зону АТО (віднедавна – ООС) священики вирушають виключно добровільно. Сотні священиків уже побували в зоні бойових дій як офіційні капелани або ж на громадських засадах.

У 2018 році капелани СУВД взяли участь у військовому параді до Дня Незалежності в Києві…

Підготував Петро ДОБРО

26 липня 2017 року голова СУВД Іоан (Яременко) та митрополит Епіфаній (Думенко) освятили ікону "Пресвятої Богородиці Покровительки українських воїнів" (Богородиця воїнська), яка була доставлена капеланами СУВД в зону ООС. Після повернення зі сходу, на прохання військових управління виготовило зменшені копії ікони, а оригінал поміщений у Свято-Миколаївському храмі на Татарці.

 

 

 

 

 

 

Поделиться в соц. сетях

Share to LiveJournal
Share to Odnoklassniki


Напишіть відгук

Свіжий випуск

Газета 'Козацький край' номер 1  березень 2019

дружні сайти

ТМ “Еко-Ферма”

Музейно-етнографічний комплекс “Дикий Хутір”

Світовий Конґрес Українців

Млини України

Млини України

Туристична компанія “Від Краю – до Краю”

Від краю до краю

© 2011-‘2019’.Вільне Козацтво Холодного Яру