Не черкащани колесо вигадали і не золотонісці єгипетські піраміди будували. Але фактично все, що пов’язане з українським гетьманством і елітою козацтва, зароджувалося тут, на нашій землі, навколо козацької столиці Чигирин.
Вихор тодішніх штормових подій гуляв і Корсунем, Черкасами, Каневом, Золотоношею, Уманню, виплескуючи на сторінки історії дати перемог і поразок та вписуючи на них славні імена козацьких старшин. Серед них були далекі предки Миколи Гоголя і дружини Олександра Пушкіна Наталії Гончарової – гетьмани Остап Гоголь і Петро Дорошенко…
Син Чигирина, пасинок Москви і Стамбула…
Петро Дорошенко народився в Чигирині, був славетного козацького роду. Коли хлопцеві виповнився усього рік, його дід, гетьман Михайло Дорошенко загинув під час походу на Крим – потрапив у пастку татарських загонів хана Гірея. До Чигирина докотилася страшна звістка: відрубану Дорошенкову голову настромили на списа і вивісили на фортечному мурі кримської Кафи (сучасної Феодосії). Про діда Петро пам’ятатиме все життя, намагаючись рівнятися на нього. Змалку добре вчився грамоти, досконало знав латину і польську мову. Але не забував вчитися скакати верхи, стріляти з лука, метати списа й рубати шаблею… Йому не було ще й 30 років, коли вже очолив спочатку Прилуцький, а потім Черкаський і Чигиринський полки армії Богдана Хмельницького. Полковник Дорошенко відзначився у переможних боях проти польських військ, але займався і дипломатичною діяльністю та за дорученням гетьмана вів переговори з урядами Швеції і тієї ж Польщі.
Скептично поставився до союзу козацької держави з Московським царством. І коли Москва почала одні статті домовленостей порушувати, а іншими користуватися на свій розсуд, підмінюючи їхнє трактування, Дорошенко їздив із делегацією до Москви і намагався добитися скасування найпринизливіших з пунктів. Став активним учасником українсько-московської війни під проводом гетьмана Виговського, зокрема командував полком під час Конотопського розгрому московських військ.
1665 року, коли Дорошенко був полковником Черкаського полку, інші полковники Правобережжя обрали його тимчасовим гетьманом. Наступного року козацька рада у Чигирині затвердила вибір старшини. Рішучість і самодостатність гетьмана підтвердили його перші кроки – створення 20-тисячної гвардії найманців, так званих “серденят” (у перекладі з турецької – “відчайдухи”) і навіть спроба чеканки власних монет.
1667 року Москва підступно порушила умови Переяславського договору і за спиною у козаків підписала Андрусівське перемир’я з Польщею, поділивши з нею Україну на два шматки. У відповідь на це гетьман Дорошенко уклав військовий договір з турками й татарами і потужним походом на землі Галичини змусив Польщу визнати широку автономію Правобережної України, з кордоном по річці Горинь. Після цього війська Дорошенка вирушили на Лівобережжя, на підтримку антимосковського повстання. В червні 1668 року повсталі козаки вбили промосковського лівобережного гетьмана Брюховецького і проголосили Петра Дорошенка гетьманом усієї України. Та інтриги Москви і Кримського ханства вже зовсім скоро повернули поділ України. На Правобережжі татари підтримали претензії на гетьманську булаву писаря Суховієнка, а на Лівобережжі Москва допомогла стати гетьманом Дем’янові Многогрішному. За цих умов Дорошенко пішов на союз із Туреччиною, договір про який було підписано у Корсуні. Дорошенко отримав від султана титул санджакбея, але у договір заклав такі пункти, як збереження Української православної церкви у складі Константинопольського патріархату, звільнення України від податків на користь турків, заборону на спорудження мечетей в Україні й заборону на будь-які домовленості між Туреччиною і Москвою та Польщею без згоди на це України. Турків у першу чергу цікавив військовий союз із чудово вишколеними козацькими полками. А ще, як і годиться тим, хто не кумекає в українській мові, турки вимагали запровадити “другу державну” – дублювати всі документи турецькою мовою.
У вересні 1670 року згідно з домовленостями з турками Дорошенкові довелося воювати проти польської армії й загонів уманського полковника Михайла Ханенка. Керувати операцією Дорошенко призначив наказного гетьмана війська Остапа Гоголя, давнього побратима по визвольній війні Хмельницького…
Тараса Бульбу Микола Гоголь "списав" зі свого предка - Остапа Гоголя. Малюнок Сергія ОВЧАРЕНКА
З польського ротмістра в Умані – до гетьмана України
Напередодні Хмельниччини Остап Гоголь був ротмістром “панцерних козаків” (важка кавалерія) польського гарнізону Умані, яким командував Стефан Калиновський. Та як тільки піднялося антипольське повстання, Остап приєднався до нього разом з підлеглими йому козаками. Гоголь став одним із найкращих старшин гетьманської України, вважається одним із творців національних адміністративно-військових інституцій Правобережної України. Весною 1649 року став головним організатором повстання на Подністров’ї та Поділлі й добився звільнення цих територій від поляків. Частина істориків вважає, що після загибелі полковника Глуха Остап Гоголь очолив замість нього на певний час Уманський полк.
Так само, як і Дорошенко, Гоголь не довіряв домовленостям з Москвою і 1657 року був одним із учасників зініційованих гетьманом Виговським переговорів зі Швецією. Пройшли вони теж на сучасній Черкащині – у Корсуні, й завершилися підписанням домовленостей, згідно з якими шведи визнавали “Військо Запорозьке за народ вільний і нікому не підлеглий”. Наступного року полк Гоголя бився під Києвом проти військ російського воєводи Шереметьєва, а пізніше взяв участь у розгромі московитів під Конотопом.
Дружба двох козацьких воєначальників обірвалася тоді, коли Гоголь саме був у бойовому поході на кримську Керч, а Дорошенко на березі Росави під Корсунем підписував договір із турками. Вважав, що за таких обставин краще вже союз із поляками. Від короля Яна ІІІ Собеського Остап Гоголь отримав у дар село Вільховець і титул гетьмана Правобережної України…
Пам’ять після смерті
Петро Дорошенко, розчарований політикою союзної Туреччини, яка грабувала і плюндрувала українські землі, восени 1675 року склав гетьманські клейноди на козацькій раді в Чигирині, перед кошовим отаманом запорожців Іваном Сірком… Останні роки життя провів у підмосковному селищі Ярополче, дарованому московським царем, який намагався задобрити бунтівного гетьмана. Вже в похилому віці втретє одружився – з Агафією Єропкіною з роду «столбових дворян» Московії. Вона народила йому двох синів і доньку. Саме від цього шлюбу пішло продовження роду, представницею якого згодом стала знаменита Наталія Гончарова, дружина поета Олександра Пушкіна. Згадку про українських козаків і гетьмана Дорошенка зберегли вірші Пушкіна. До речі, саме Пушкін клопотався, щоб на могилі гетьмана, який був предком його дружини, відновили зруйновану часом каплицю. Це побажання поета було виконане вже після того, як він загинув на дуелі. На могилі чигиринського гетьмана – дубовий різьблений хрест, зроблений майстром з Черкас Миколою Теліженком…
А Остап Гоголь помер у своїй резиденції в Україні і похований у Києво-Межигірському монастирі, на місці якого пізніше зведе свою резиденцію Віктор Янукович…
У повісті “Тарас Бульба” письменник Микола Гоголь пізніше використає багато сюжетів з життя знаменитого предка. Так само, як у книжкового Бульби, у Остапа Гоголя було двоє синів, обидва полковники Війська Запорозького. Обидва в юності були бурсаками і вчилися латини та інших наук. Один з братів (так само, як і в книзі – старший), загинув у бою з поляками, а інший перейшов на польський бік…
Герб Петра Дорошенка
У обох гетьманів-побратимів родові герби були синьо-жовтими: у Дорошенка – з православним хрестом, мусульманським півмісяцем і шаблею, а у Гоголя – з таким самим хрестом, з орлом і козацькою підковою на удачу.
Герб Остапа Гоголя
Дорошенко став знаменитим гетьманом, але жорстоко помилився, привівши на рідну землю турецьких яничарів, а Гоголь – одним із найкращих полководців Війська Польського і разом з тим – одним із найсерйозніших його ворогів. Обох гетьманів єднали перемоги у боях проти військ зрадливих правителів Московської держави…
Андрій КРАВЕЦЬ
