Степан Лукомський народився 1701 року в Умані на Черкащині, в козацькій родині…
У 1712—1722 навчався у відомій на всю Європу Києво-Могилянській академії. Бажаючи продовжити науку, виїхав за кордон. З огляду на хворобу, надовго лишився в Польщі, але у 1726 році повернувся до Києва і закінчив повний курс Києво-Могилянської академії, вчителював. У 1731 році вступив на службу до Генеральної військової канцелярії, де вже через два роки за особистим указом гетьмана Данила Апостола його призначено старшим військовим канцеляристом.
З 1735 до 1747 року Лукомський — сотник Прилуцької полкової сотні, брав участь у різних комісіях, найбільше у Кодифікаційній. Головна причина проведення так званої кодифікації – невідповідність чинних правових джерел новим соціально-економічним і політичним відносинам, які дедалі більше утверджувалися в Україні. Зокрема, йшлося про утвердження прав української козацької старшини, яка настояла на тому, що її права не можуть бути меншими, аніж права дворян Московії, яка загарбала українські землі.
Від 1751 до кінця 1757 року уманчанин обіймав посаду урядового сотника Яготинської сотні Переяславського полку, потім Переволочанської сотні Прилуцького полку. У 1763 р. вийшов у відставку полковником обозним й оселився в Прилуках. Тут приступив до написання історичних праць та перекладів.
У 1738 р. Лукомський переклав з польської мови «Діаріуш» Симона Окольського і склав оповідання про подальші події в Україні з 1639-го до 1648 року, користуючись даними «Руського літопису достовірного». Друга робота Лукомського була підготовлена у 1770 р. на підставі записок польського історика Матвія Титловського, де висвітлюється битва під Цецорою (1620) і Хотинська війна (1621). У 1770 р. Лукомський закінчив свою третю працю, яку назвав «Собрание историческое из книг древнего писателя Александра Гвагнина и из старых верных русских летописей абшитованым полковым обозным Степаном Василевичем Лукомским сочиненное в городе Прилуки 1770 года».
В історичних працях Лукомський порушував питання про тяглість історії України та історії існування українського народу з княжої доби до XVIII ст. включно. Впродовж 1751—1757 рр. Він виконував грандіозну за обсягом працю — перекладав з латинського видання твори історика І століття після Різдва Христового Йосифа Флавія, всіх його 20 книг «Древностей іудейських». Працював над цим перекладом протягом 12 років.
В описі книг архімандрита Чернігівського Троїцького Іллінського монастиря Паїсія Яновського (1781) згадані ще два рукописні переклади Лукомського, закінчені у 1763 р. Перекладав він російською мовою, яку іноді називав «російським нарєчієм», очевидно, з польського видання, популярний в Європі в XIV — XVII ст. лицарський роман «Історія про імператора римського Оттона Першого» з доданою наприкінці «Історією правдивою про графиню Алтдорську, котра одним породженням дванадцять синів породила», а також з польської мови — «Короткий християнський про четверочасну вічність розмисел» (1753). До 1761 р. належить переклад Лукомського «Історії про короля польського Іоана Собеського» з книги польського автора Якова Рубінковського, яка побачила світ у 1754 році.
Поховано уманчанина Степана Лукомського у Прилуках на Чернігівщині – колишній козацький сотник і полковник обозний помер у майже 80-річному віці…
З публікації видання “Українці в світі”
