Вона – тендітна черкащанка, яка добре знає, що таке війна та втрата бойових побратимів, він – білорус, який приїхав боронити Україну від російського загарбника. Їх познайомила війна та смерті тих, з ким стояли на позиціях та відстрілювався від ворога. Але в колотнечі боїв та крізь сльози втрат вони змогли розгледіти почуття одне до одного. Черкащанку Ірину Гаркавенко з позивним Марго та білоруса із позивним Ігор звела війна, й незабаром молоді люди збираються повінчатися й запросити до церкви тих, з ким воювали в зоні АТО.
На Сході черкащанка Ірина Гаркавенко провела довгих кілька місяців. Кілька років тому дівчина добровільно пішла воювати до добровольчого батальйону Правого сектору. Вдома в неї лишалася мама та маленька донька, але Ірині було не сила зі сторони спостерігати за тим, що відбувалося на Сході, особливо ж, коли звідти почали везти 200-тих. Черкащанка потрапила до штурмової роти п’ятого окремого добровольчого батальйону Правого сектору. А згодом стала старшиною роти. Про відважну Марго писали різні ЗМІ, але героєм дівчина досі себе не вважає, говорить, що для неї Герої це ті, хто поклав своє життя, захищаючи свої бойові позиції та країну. Такими героями для неї є і два її загиблих товариша. Один помер під час бою, інший – у лікарні. Смерть цих бійців і зблизила Марго та Ігоря. І їхні стосунки стали пам’яттю про загиблих побратимів.
– Наші шляхи з Ігорем (на прохання героїв публікації ім’я бійця не називаємо – ред.) перетнулися вже на мирній території. Він – командир тактичної групи “Білорусь”. Я була знайома з багатьма бійцями з цієї групи, але Ігоря не знала, – пригадує черкащанка. – Одного разу, коли я була вже вдома, хлопці зателефонували мені і сказали, що в бою один боєць із цієї групи загинув, а інший отримав сильні поранення і госпіталізований до Запорізької лікарні. Я розуміла, що в цього хлопця з Білорусі нікого тут не було, і тому все кинула і поїхала до нього: сиділа біля нього в реанімації, купувала ліки.
Провідати бійця до цієї лікарні тоді приїхав і Ігор. Там, біля ліжка пораненого побратима, Марго і познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. А остаточно зрозуміла, що між ними є почуття, коли поїхала на Схід. Дівчина пригадує, що повернутися в зону АТО її змусила смерть хлопця, якого виходжувала в Запорізькій лікарні.
– Лікарям не вдалося його врятувати. Переживати його смерть було дуже важко. І я ще більше почала хвилюватися за хлопців, які в той час були на Сході, тож вирішила навідатися до них, – пригадує Марго.
І волею випадку ця поїздка знову звела черкащанку з білорусом Ігорем. Відтоді вони разом. Вже навіть встигли одружитися.
– До речі, це була ініціатива Ігоря – просто взяв мене за руку і повів вибирати обручки. Я навіть не встигла своїм побратимам про одруження сказати. А навесні ще й повінчатися збираємося. Тоді вже й запросимо і моїх, і Ігоревих бойових товаришів, – каже дівчина.
Нині Марго працює у штабі української добровольчої армії у Києві, Ігор – воює на Сході. А коли бачаться, то завжди згадують, за яких обставин познайомилися і бережуть свої стосунки як пам’ять про загиблих на війні друзів.
– Мені важко відпускати його на війну, адже добре знаю, що це таке. Але з іншого боку, я розумію, що захищати Україну потрібно, тим більше, якщо воювати за нас він приїхав із іншої країни, – переконана черкащанка.
www.provce.ck.ua
