Херсон 1917 року продовжив традиції Січі

Дата: 21.05.2016
Автор:

Боєць-"алмазівець" і Петро Болбочан у визволеному кримському Бахчисараї. Мал.Богдана ПІРГАЧА

За Волю України і славу предків-козаків!

Звістку про те, що самодержавство повалене, а Російська імперія тріщить по швах у Херсоні весною 1917 року зустріли з радістю.

Після проголошення Першого універсалу Центральної Ради органом влади в місті було визначено українську губернську Раду на чолі з колишнім учителем В. Чехівським. Того ж року зусиллями херсонських українців у місті виникла перша українська політична організація «Українська Хата», яка стала кузнею українських державотворчих процесів на Херсонщині.

10 грудня 1917-го Херсонська губернська рада визнала Херсонщину невід’ємною складовою УНР. На руїнах імперії херсонці разом з іншими українцями заповзялися відбудовувати власну державу, рівняючись на приклад Київської Русі і предків-козаків…

Херсонці масово вирушили і до війська – воювати за незалежність України. Багато з них опинилися на чільних посадах Армії УНР та Української держави за часів Директорії і Гетьманату.

Уродженець Херсона полковник Михайло Коноників у 1918–1919 роках був хотинським та бердичівським повітовим військовим комендантом, його земляк генерал-хорунжий Армії УНР Герман Стааль став помічником начальника 11-ї піхотної дивізії М.Омеляновича-Павленка, а херсонець Володимир Кедровський – полковником Армії УНР і очільником Державної Інспекції військ УНР. Найбільше ж прославилися уродженці Херсонщини Олекса Алмазов і Олександр Єгоров, які воювали в підрозділах Дієвої Армії УНР.

 Командир «богів війни» Алмазов

Полковник Олекса Алмазов

Олекса Алмазов був з родини добропорядного, нічим не примітного херсонського чиновника. Олекса виявився здібним у навчанні – і в час навчання у реальному училищі грузинського Тифлісу (Тбілісі), і у військових училищах – спочатку піхотному юнкерському, а потім артилерійському. Прославився у боях як один з найкращих артилерійських офіцерів Першої світової. Отримав ордени Святого Володимира усіх ступенів, погони полковника та орден Святого Георгія – за Кревську битву, де навіть отруївшись німецькими газами, не покинув поле бою…

Після розвалу імперії виступив гарячим поборником незалежності України, організувавши в Києві Гарматний дивізіон Гайдамацького коша Слобідської України.  Вже в лютому 1918 року отримав поранення в ногу у бою під Бердичевим, проте фронт боїв проти росіян знову не залишив – як колись не залишив німецький… У березні того ж року артилеристів Алмазова реорганізували в Запорізький кінно-гірський гарматний дивізіон Окремої Запорозької дивізії. Відтоді й до самого завершення Визвольних змагань ці майстерні гармаші мали лише одного командира – Алмазова, тому їх так і прозвали «алмазівцями».

Разом зі своїми артилеристами херсонець взяв участь у славетному поході Петра Болбочана на Крим. Увірвавшись з Херсонщини на півострів через Перекоп, українські війська за підтримки кримських татар потужним ударом викинули московських окупантів з Джанкоя, Симферополя, Бахчисарая і вирушили на Севастополь. Причому комендант Севастопольської морської фортеці Михайло Остроградський, нащадок козацького гетьмана Данила Апостола, заявив, що військовий гарнізон Севастополя готовий підпорядкуватися законному уряду України, а на декількох військових кораблях тут же замайоріли синьо-жовті прапори…

Пізніше кінно-гірський гарматний дивізіон Алмазова дислокувався на Донбасі, охороняючи кордон з ворожою Росією, вів кровопролитні бої проти більшовиків і Добровольчої армії Денікіна, брав участь у переможному Першому зимовому поході Дієвої Армії УНР і бився на території нинішніх Житомирщини, Київщини, Черкащини, Кіровоградщини, Вінничини, Миколаївщини, Одещини…

Частина бійців брала участь і в Другому зимовому поході і навіть коли «алмазівці» вже були інтерновані до Польщі, під час Великодніх свят 1923 року здивовані жителі Кракова раптом побачили на вулицях передмістя Лобзов маршову колону ідеально вимуштруваних українських воїнів, які з піснею марширували вулицею. Це були нездоланні «алмазів ці»…

Сам Олекса Алмазов, вийшовши у відставку, працював інженером. Помер і похований у Луцьку на Волині – могила збереглася й до сьогодні…

 Сокіл українського неба

 

Командувач авіації УНР, херсонець Олександр Єгоров

На відміну від попереднього героя нашої розповіді, уродженець Херсонщини Олександр Єгоров мало що встиг зробити на грішній землі – хоча б тому, що більше… літав.

До Першої світової Єгоров встиг закінчити кавалерійське училище і послужити гусарським корнетом у складі Київського полку. Проте йому здавалося, що в кавалерії замало екстриму й ризику, тому вже під час війни, у 1916 році закінчив авіашколу в Севастополі й подався в авіацію. Першу світову завершив у чині штабс-ротмістра.

З грудня 1917 року – у 1-му Запорізькому авіазагоні. Навіть ставши у квітні 1918-го командиром цього підрозділу, продовжив особисті вилоти на бойові завдання за штурвалом одномісного британського винищувача Sopwith. Літаки Єгорова спочатку здійснювали переважно розвідувальні польоти, але коли московсько-більшовицькі війська Муравйова і Антонова-Овсієнка впритул наблизилися до столиці України, авіація під командуванням Єгорова зайнялася бомбардуванням ворожих броне потягів і важкої артилерії в околицях київської Дарниці. Коли у лютому 18-го українським військам довелося тимчасово залишити Київ, одинокий літак з чорним тризубом на борту розкидав над містом листівки з обіцянкою повернутися… І обіцянку було виконано вже через місяць.

У жовтні 1919-го херсонця вже називають командувачем всієї авіації Дієвої Армії УНР. Він потрапив у полон «червоних» у січні 1920 року і ті поспішили оголосити, що він буде їм служити. Зрештою, Олександр Єгоров просто щез – куди й коли конкретно, зараз ніхто вже не може сказати – хіба що Небо, яке він так любив…

Ярослав ЗВЕНИГОРА

Поделиться в соц. сетях

Share to LiveJournal
Share to Odnoklassniki

Tags: , ,



Напишіть відгук

Свіжий випуск

Газета 'Козацький край' номер 4 від квітень 2024

дружні сайти

ТМ “Еко-Ферма”

Музейно-етнографічний комплекс “Дикий Хутір”

Світовий Конґрес Українців

Млини України

Млини України

Туристична компанія “Від Краю – до Краю”

Від краю до краю

© 2011-‘2024’.Вільне Козацтво Холодного Яру