Визначено лауреата-2013 літературної премія імені Юрія Горліса-Горського — премії за утвердження національних цінностей у житті українського народу. Ним став Костянтин Завальнюк.
Премію започатковано 2012 року Історичним клубом “Холодний Яр” та редакцією газети “Козацький край” у особі їх очільників – Романа Коваля та Олега Островського. Торік нею відзначено письменника Михайло Іванченка – за (як записано в дипломі №1): « … роман-хроніку «Дума про Вільних козаків», краєзнавчі дослідження, вагомий особистий внесок у відродження історичної пам’яті та духовності українського народу, фундаментальне дослідження Визвольного руху українського народу в 1917–1920-х роках, утвердження національних цінностей у житті українського народу». Лауреатом цьогорічної премії імені Горліса-Горського став письменник Кость Завальнюк.
- Письменник Костянтин Завальнюк
Прийшов у світ Костянтин у старовинному селі Комарів на берегах Бог-ріки (так називали її козаки, так її величають місцеві мешканці й тепер) 19 лютого 1963 року. Пізніше родина переселилася до сусідніх Юрківців. Природа в Юрківцях лишилася майже недоторканою, через те що великі автотраси проклали десь далеко. На скелястих пагорбах і досі вільно ростуть чебрець та м’ята, посміхаються червоні суниці. А скільки принад у лісі!.. Уже в наш час стало відомо, що далекого 1600 року перші оселі тут збудували брати Завальнюки.
Але в цей благословенний край прийшли чужинці… Давні назви сіл (Комарів та Юрківці) вони безцеремонно змінили на Урожайне та Лани – окупантам усе в голові було перетворити Україну на “житницю Росії”! Все ж місцеві мешканці продовжують називати свої села по-рідному.
Он серед річки видно рештки млина… Ніби романтично, але чому його розібрали?.. У добу СССР не можна було говорити про Голодомор. Усе ж рідні стиха розповіли Костеві про цю народну трагедію. Розмовляв він і з односельцем, який колись “служив у Петлюри”.
–Добре то було військо! – казав дідусь і згадував свого коня в “яблуках”…
У навколишніх селах багато людей закохані у старовину. Чи не кожен розкаже про підземні ходи, скарби, козацькі люльки та затоплені гармати. Перлиною села Селище Тиврівського району Вінницької області є старовинна вежа Черленківського замку, яка гордо височіє над крутим берегом Бог-ріки, позираючи на всі боки широкими гарматними бійницями. Саме в цьому селі навчався у школі наш, уже сивочолий, товариш. Любов до України виникла природно – бо жив серед українців, які шанували козацтво. У цих краях добре пам’ятають Данила Нечая, його останній бій у містечку Красному. Є люди, які доглядають за могилою цього славного козака “серед степу широкого”… Чи дивуватися, що Костянтин продовжив навчання на історичному факультеті Вінницького педагогічного інституту, а потім вісім років працював учителем історії та географії в колись козацькому селі Черемошному Тиврівського району…
З дитячих літ Кость захоплювався науковою фантастикою. До душі йому припали книжки Олеся Бердника, особливо “Стріла часу” (1962), “Чаша Амріти” (1968), “Зоряний корсар” (1971).
Уже у шкільні роки дізнався Костянтин про існування цензури. Коли він удруге звернувся до бібліотеки по “Стрілу часу”, то з подивом дізнався, що книгу вилучено, а йому не варто про неї більше запитувати. Вже в наш час стало відомо, що 13 серпня 1976 року, напередодні нового навчального року, вийшов наказ Головного управління охорони державних таємниць у друку при РМ СРСР №31 з приміткою: “Вилучити з бібліотек загального та спеціального користування і книготорговельної мережі СРСР книги Бердника Олександра Павловича (Олеся Бердника)”.
В інституті романтичний потяг до таємничого не згас. Перший урок конспірації теж пов’язаний з іменем Олеся Бердника. Якось Костянтин привселюдно запитав у професора Миколи Кравця, чи той читав Олеся Бердника. Викладач несподівано показав кулак і з притиском сказав: “Я тобі почитаю!..” А потім наодинці пояснив, що про таке треба питати без свідків. Як виявилося, Микола Кравець мав удома чимало книг Олеся Бердника.
Дитяче захоплення фантастикою привело Костя Завальнюка до написання книг про містичні таємниці світу: “Земні сліди “Зоряних воєн” (2006)”, “Між Небом і Землею” (2007, у співавторстві з Т. Стецюк), “Люди і боги давньої Франції” (2012, у співавторстві з Т. Стецюк).
Велике враження на Костя Завальнюка справили поїздки на Хортицю, до Холодного Яру, Буші та Кам’яної Могили під Мелітополем. Історик вважає, що у світі, в тому числі й в Україні, існують “місця сили”, які впливають на долю народів і викарбовують феноменальні риси характеру окремих особистостей.
Перша книжка Костянтина Завальнюка про подільських повстанців 1917 – 1920-х років “Лицарі волі” (2000) стала сенсацією. А скільки потім їх було! Ось деякі назви книг: “Трагедія отамана Волинця” (2002, у співавторстві з Романом Ковалем), “Останній із визначних Щеньовських (Черленківська минувшина)” (2004), “Життя в ім’я України” (2005), “Провісники волі” (2005), “Отаман-галичанин Іван Голуб” (2007, у співавторстві з Т. Стецюк), “Як на вільне, на радісне свято…” (2007, у співавторстві з Т. Стецюк), “Червоний смерч над Поділлям” (2008, у співавторстві з Т. Стецюк), “Незламні. Ямпільці в обороні державності: 1917 – 1925” (2009, у співавторстві із С. Борсуковським), “Яків Гальчевський у документах” (2012, у співавторстві з Т. Стецюк).
Костянтин Завальнюк охоче ділиться віднайденою в архівах інформацією, радо консультує істориків та краєзнавців… Найбільше радіє Кость, коли йому вдається віднайти нові штрихи до біографій видатних земляків-українців – Якова Гальчевського, Ананія Волинця, Якова Шепеля, Володимира Мачушенка, Семена Ільницького, Матвія Цимбалюка, Іполита Годзиківського, Миколу Леонтовича…
Бажаємо дорогому другові-товаришу віднайти ще не один козацький літопис, архів повстанських світлин, звернення, листи отаманів та документальні свідчення про страшні злочини Москви!
Книги Костя Завальнюка про Визвольну боротьбу на Поділлі в 1917 – 1920-х рр. висунуто Історичним клубом “Холодний Яр” на здобуття цьогорічної Премії ім. Юрія Горліса-Горського. Зрештою, перед Покровою він став її лауреатом…
При підготовці публікації використано матеріали газети “Незборима нація” авторства Тараса БЕДНАРЧИКА та Романа КОВАЛЯ
