27 вересня 1946 року Юрій Горліс-Горський, старшина 2-го Запорозького полку та полку Чорних запорожців Армії УНР, осавул 1-го куреня полку гайдамаків Холодного Яру і знаменитий письменник, загинув. Того дня він разом з Борисом Левицьким і Романом Паладійчуком виїхав поїздом з Нового Ульма до Аугсбурга – на зустріч із керівником місцевого відділення англійської розвідки на псевдо Карл. Як розповідав пізніше Левицький, метою зустрічі було припинення “терору і безчинств” у таборі Нового Ульма. Коли зійшли з поїзда в Аугсбургу, Горліс-Горський показав на джип з “американцями”, який чекав біля розваленої будівлі пошти. Він сів у джип і на обумовлене місце зустрічі ввечері не повернувся…
Версія обставин загибелі така: у армійському джипі сиділи перевдягнені у американську форму вбивці (найімовірніше, від самого Карла, який, як пізніше з’ясувалося, мав антиукраїнські погляди і за свідченням сучасників був подвійним агентом від радянського СМЕРШа). Сторож школи хутора Вейнбах на околиці Аугсбурга стверджував, що в останні дні вересня сюди привезли людину в американському джипі, яку потім довго мордували. У кімнаті, де це відбувалося, сторож знайшов ремінь, схожий за описом на той, що був на Горлісові в день, коли він зник.
Через декілька років до видавництва “Українських вістей” зайшов начальник кримінальної поліції, який заявив: у каналізації району Гаунштетен, біля бараків, де містилася радянська репатріаційна місія в Аугсбурзі, знайдено тіло людини. За всіма описами (татуювання, вставні зуби, зріст, одяг) це був Горліс-Горський. Тіло збереглося через те, що було занесене мулом. На запитання, де його поховали, поліцейський відповів: “Не знаю”…
«Козацький край» вже писав про це – торік, у такі ж як і нині осінні дні нам вдалося побувати в Аугсбургу, і навіть знайти місце, де 1946 року в останній день життя Горліса-Горського бачили його друзі по табору – письменник-воїн стояв тоді між зруйнованою вибухом авібомби поштою і уцілілим до сьогодні фонтаном на привокзальній площі – на ньому, між старовинними зображеннями міфологічних персонажів і нині ще можна розгледіти сліди від осколків авіабомб… Шкода, що часу тоді було занадто мало і нам довелося терміново повертатися до Мюнхена, щоб приєднатися до делегації журналістів з України.
Прагнення продовжити пошук інформації про останні дні автора легендарного «Холодного Яру» нікуди не поділося – пошуки інформації тривають.
Разом з тим, живі українці мають продовжувати справу тих, хто загинув, справу Горліса-Горського і всіх холодноярців… З’явилася ідея, як вшанувати всіх героїв Визвольної боротьби, як тих, про кого писав Юрій Горліс-Горських, так і тих, кого він не згадав. Редакція «Козацького краю» і Вільне козацтво Холодного Яру оголошують творчий конкурс на кращий пам’ятник Чорному Воронові – як збірному образу холодноярських отаманів і козаків, які полягли за Волю. Заявки на участь у конкурсі прийматимуться до Нового року, а в день Різдва 2014 року буде підбито остаточний підсумок. Переможця конкурсу визначатиме журі, до складу якого запрошені лауреати державної і народної Шевченківської премії Василь Шкляр, Володимир Недяк та Роман Коваль, а також заслужений художник України Микола Теліженко.
Пам’ятник за проектом-переможцем буде зведено до Пасхи – неподалік від тисячолітнього Дуба Залізняка у Холодному Яру, біля музейно-етнографічного комплексу «Дикий хутір» та козацької церкви Петра Багатостраждального (Калнишевського).
Шануймося, українці, бо ми того варті!..
Олег ОСТРОВСЬКИЙ, колонка головного редактора у газеті “Козацький край”, №13 (55) від 30 вересня 2013 року
