28 липня 1931 р. помер Віктор АБАЗА, командир 1-ї Сірої дивізії Армії УНР.
Віктор Іванович Абаза— український військовий діяч, полковник Армії Української Держави. Родич Володимира Абази.
Народився у Росії. В 1884 році закінчив Костянтинівське артилерійське училище у Санкт-Петербурзі. Учасник російсько-японської війни 1904—1905 років. Під час Першої світової війни – командир дивізіону, ад’ютант штабу корпусу, полковник.
Влітку 1917 року брав участь в українізації частин російської армії, наприкінці 1917 року – в українській армії.
За часів П.Скоропадського з 7 вересня 1918 року – командир 23-го легкого гарматного полку Армії Української Держави. З 20 листопада 1918 року – помічник начальника 14-ї легкої гарматної бригади Армії Української Держави.
У 1919 році дезертирував з українських військ та приєднався до “білого руху”. Служив у Північно-Західній армії генерала Юденіча. Від початку 1919 Сіра дивізія під командуванням Абази вела бойові дії проти частин Червоної армії на Правобережній Україні та Волині.
У травні 1919 його бригада була оточена в районі Луцька польськими військами генерала Ю.Галлера. Абаза потрапив у полон, перебував у таборі військовополонених Ланцут. За деякими джерелами, у таборі Віктор Абаза взявся за реорганізацію старшинських кадрів, а 1920 року організував вишкіл вояцтва та зібрав кошти на встановлення пам’ятника загиблим товаришам. Після визволення виїхав до Чехословаччини, оселився у Празі.
Брав участь у діяльності ветеранських організацій Армії УНР.
Помер у Варшаві 28 липня 1931 року.
У науковій літературі Володимир Абаза та Віктор Абаза часто фігурують як одна особа та безпідставно іменуються генералами.
